Люди, що застав епоху Радянського Союзу, часто ностальгують за смачними тамтешніми продуктами. Причому якщо один справді з розпадом СРСР зникли з прилавків, то інші, на кшталт пломбіру у вафельному стаканчику чи вареної ковбаси «Докторська» можна купити й сьогодні. Ось тільки смак у них інший, тара не та та й виробництво сильно змінилося. Однак це лише підігріває інтерес до історії продовольчої галузі СРСР, яка мала чимало цікавих сторінок. До вашої уваги «сімка» цікавих фактів про продукти, що стали символами радянської доби.
Про легендарне радянське морозиво
Радянське морозиво стало одним із справжніх продуктових символів Радянського Союзу, і саме за його відмінним смаком нудьгують більшість ностальгуючих. А було воно таким завдяки неухильному дотриманню виробниками ГОСТу, який був затверджений незадовго до початку Великої вітчизняної війни, у березні 1941 року: він пред'являв суворі вимоги до виробництва морозива: в першу чергу, йшлося про повну відсутність будь-яких штучних добавок, тобто використання. До речі, цей радянський продукт, що став уже легендарним, був оцінений не тільки на вітчизняних просторах, а й за кордоном: так, щорічно з СРСР експортували приблизно 2 тисячі тонн морозива.
Про роль кольору кришки молочних продуктів
Ось чого в Радянському Союзі завжди було в достатку, то це напоїв на основі молока, і про них досі ностальгують багато хто з тих, хто застав цю епоху. Але не менший інтерес становить і тара, в яку розливалася вітчизняна молочка до 1991 року. Найчастіше вона являла собою однакові на вигляд скляні пляшки, тому для того, щоб розрізняти напої, була придумана ціла система колірної диференціації кришечок, які були виготовлені з харчової фольги — етикеток зовсім не було. Наприклад, звичайне молоко ховалося у пляшках під кришечками сріблястого кольору, а топлене – темно-жовтого. Ряжанку шукали під рожевими кришками, а кефіром – під зеленими. Але навіть після того, як молочний продукт випили, тара залишалася актуальною для радянського громадянина, адже порожня пляшка здавалася в пункт прийому склотари, за що можна було виручити 15 копійок.
Про каву в Радянському Союзі
Натуральна кава в Радянському Союзі була продуктом, на який дефіцит таки поширювався. Однак вітчизняна легка промисловість виходила зі становища як могла. Так, радянськими виробництвами було налагоджено випуск цілого ряду кавових напоїв, найвідомішим з яких мала назва «Наша марка». Відомий і його склад: 35% натуральної меленої кави, 30% цикорію, 25% мелених жолудів та 10% каштанів. Само собою, то смак такого напою міг бути подібним до кави хіба що віддалено, проте продукт явно відрізнявся абсолютною відсутністю хімії.
Про історію появи «Кільки в томаті»
Важко було уявити гуляння середньостатистичного радянського осередку суспільства без баночки з рибними консервами, причому найчастіше мова була саме «Кілька в томаті». Власне, це і не дивно, адже історія цього продукту налічує майже століття. Так, у середині двадцятих років минулого століття на потужностях Керченського рибного заводу було налагоджено масове виробництво консервів «Кілька у томаті». І масштаби його загального випуску було такими, що, на відміну багатьох радянських товарів, цей продукт у дефіциті фактично не був, тому швидко став невід'ємним атрибутом кожного холодильника в СРСР.
Цікавий факт: свого часу про «Кільку в томаті» ходила цікава легенда — мовляв, якось ці консерви особисто продегустував Микита Сергійович Хрущов, і вони настільки йому сподобалися, що він назвав їх «найкращим народним продуктом».
Про феномен березового соку
У сучасних реаліях вже мало хто на пострадянському просторі взагалі має уявлення про те, що таке березовий сік. А от ті, хто встиг пожити в Радянському Союзі, знають, що він вироблявся фактично в промислових масштабах. А дістати його можна було у двох варіантах: або на полицях продовольчих магазинів, де продавався законсервованим у трилітрових банках, або зайти туди ж і купити його на розлив: у середньому одна склянка березового соку коштувала 8 копійок. Однак після розпаду Радянського Союзу масове виробництво напою було припинено, і дістати його буде важко.
Про історію появи «моркви по-корейськи»
Згідно з найпоширенішою версією, популярний і сьогодні салат під назвою «морквина по-корейськи» теж з'явився у Радянському Союзі. Але передісторія його винаходу, пов'язана, само собою, з Кореєю: саме там в кулінарній традиції прийнято маринувати м'ясо і рибу з додаванням оцту і редиски. Однак така рецептура була погано доступна радянським корейцям, які проживали в Примор'ї та Середній Азії, тому що необхідна для класичного рецепту редиску частенько була дефіцитна. Тоді вони й вирішили замінити останню морквиною, яку в СРСР було набагато легше дістати. А тоді, коли не вдавалося дістати м'ясо чи рибу, корейці просто маринували саму моркву. Страва вийшла смачною і поступово набула популярності по всій території Радянського Союзу. Втім, це не заважає безлічі обивателів, як і раніше, бути впевненими, що «морковка по-корейськи» була винайдена в Кореї.
Про цукерки та торт «Пташине молоко»
Історія цукерок «Пташине молоко» бере свій початок ще з довоєнних років: так, перше виробництво цієї популярної солодощі було розгорнуто у Польщі ще 1936 року. А ось на території СРСР аналогічний конвеєр був налагоджений лише у шістдесяті роки минулого сторіччя. І саме із Радянським Союзом пов'язана поява торта з аналогічною назвою. Автором цього десертного шедевра є кондитер знаменитого на той час столичного ресторану «Прага» Володимир Гуральник.
Це цікаво: саме радянський торт «Пташине молоко» був першим видом цього кондитерського виробу, запатентованим у СРСР — 1982 року на нього було видано відповідне авторське свідоцтво №925285.
Джерело: https://novate.ru/blogs/020822/63731/
Источник: zefirka.net
