Неймовірний бобер, ящірка, качка та отруйний звір

Австралія – це унікальний світ зі своєю неповторною фауною, і качконіс є одним із її представників. Ссав з качиним дзьобом, плоским як у бобра хвостом, перетинками на лапах, яке відкладає яйця і до того ж має отруту, здатну вбити великого хижака, – це щось неймовірне. Згідно з законами еволюції, качконоси повинні були зникнути, поступившись місцем більш прогресивним ссавцям, як і багато їх сучасників. Але завдяки вдалому збігу обставин, а саме ізольованості континенту, вони й досі живі, і ми можемо познайомитися з ними ближче.

Австралія, як відомо, є континентом незвичайних сумчастих ссавців. Але серед них є два види, що відрізняються навіть від своїх екзотичних побратимів. Це качконіс і єхидна — єдині ссавці Землі, які відкладають яйця.
Качконіс на своєму еволюційному шляху ніби забарився між рептиліями і сумчастими ссавцями, роздумуючи, ким же бути. В результаті вийшов дуже цікавий вид тварин. Як вважають дослідники, качконоси та споріднені ним вимерлі види мешкали на території Австралії вже 110 мільйонів років тому. Останки качконосів знаходять і в Південній Америці, яка колись складала з Австралією єдиний континент і була населена сумчастими.

Качконоси ведуть прихований спосіб життя і активні в основному ночами. Їхнє життя нерозривно пов'язане з водою, в якій вони знаходять собі їжу, тому мешкають вони на берегах австралійських річок. Ці звірі мають густе щільне хутро і плоский бобриний хвіст, покритий вовною. Качконіс харчується різноманітними водними тваринами і проводить багато годин у воді, вивчаючи донні відкладення та виуджуючи там видобуток. Цікаво, що для пошуку видобутку качконіс використовує електрорецептори, унікальні утворення, які властиві переважно рибам та безхребетним водним тваринам. Зубів вони не мають, тому вони набирають видобуток у мішки за щоками і перетирають їх щелепами на березі. Качконоси – це поодинокі тварини, які не утворюють постійних пар. Кожна тварина мешкає у своїй норі, яку, зазвичай, споруджує березі водойми.

Весною у качконосів починається сезон розмноження, під час якого самка риє спеціальну нору для потомства. Майбутні матері – віртуозні будівельники, які споруджують справжній бункер, якому не страшні хижаки або раптова повінь. Вхід у нору закриває земляна заслінка. Качконоси-самці при цьому жодної участі ні в будівництві, ні в подальших турботах про потомство не беруть.

Після парування самка качконоса, як усі птахи і більшість рептилій, відкладає 2-3 яйця зі світлою шкаралупою. Так само як і інші яйцекладні тварини, самка висиджує яйця. Через 10 днів на світ з'являються крихітні (довжиною близько 2,5 сантиметрів) качки. Цікаво, що виводкової сумки, як у кенгуру чи коал, самка качконоса не має. Дитинчата просто лежать на животі і злизують молоко, поки не досягнуть віку 16-17 тижнів. Після цього вони стають цілком дорослими та у супроводі мами залишають нору для вивчення зовнішнього світу. Качконоси досягають розмірів 40-50 сантиметрів (разом з хвостом) і важать близько 2 кілограмів.

Цікаво, що качконоси мають цілих 10 статевих хромосом, які відповідають за стать майбутнього дитинчати. І якщо у людини та більшості ссавців їх дві — ХУ, то у качконоса цілих 10. Загалом, як зазначають вчені, механізм розвитку та визначення статі у качконосів більше схожий на подібний механізм у рептилій та птахів.
Качконіс має ще одну цікаву особливість: самці мають отруйні залози. Отрута качконоса розташовується на задніх лапах, у стегнових залозах і є грізною зброєю. Але використовується ця речовина в основному проти своїх побратимів. Під час шлюбного періоду самці активно користуються залозами усунення конкурентів. Але у разі потреби качконіс може захиститися отрутою і від хижаків, таких як варан чи собака динго.