Група ТРИВА – це фотографи Володимир Воробйов, Володимир Соколаєв та Олександр Трофімов, які працювали на рубежі 70-80-х років при Ковальському металургійному комбінаті (КМК). Втім, хроніки роботи заводу серед їхніх знімків — у абсолютній меншості.
Якось їх вигнали з основного місця роботи за очорніння соціалістичного способу життя, їм довелося знищити частину архівів, і вони вільно займалися фотографією.
«Ми брали до рук фотоапарат і у вільному режимі йшли вулицею, називаючи це “вільним полюванням” і не маючи жодної кінцевої мети. Тільки в цьому режимі я приходив із повною плівкою матеріалу», — розповідає Володимир Соколаєв — один із учасників гурту.
“Сніг на коксовій батареї”, Коксохім КМК, 27 листопада 1979 року.
«Свято Масляної у шахтарів», Новокузнецьк, 1984 рік.
“Заливання льоду на стадіоні “Металург””, Новокузнецьк, 11 лютого 1984 року.
Учасники ТРИВА не розлучалися з камерами та за межами заводу та робочого дня. У результаті більшість робіт – це повсякденні сценки на вулицях Новокузнецька 80-х років.
Принципи, за якими знімали фотографи ТРИВА, — відмова від ретушування та кадрування відзнятого матеріалу. Але головне – повна відмова від постановочних кадрів. Все, що відбувається у кадрі, відбувається насправді; людина з камерою ніколи не підказує героям, як робити це більш фотогенічно, і не просить повторити втрачений ним момент.
“Урочиста реєстрація новонародженого”, РАГС Центрального району, 1 жовтня 1983 року.
«Змагання Міськпромторгу з виробничої гімнастики», школа №62, Новокузнецьк, Сибір. 10 квітня 1983 року.
Цей принцип невтручання був дуже нетиповий для офіційної радянської фотографії, де часто навіть відомі історичні фото (наприклад, «Прапор Перемоги над Рейхстагом») розіграні перед камерою.
«У СРСР 90% газетної фотографії знімалися як кіно, починаючи з підбору реквізиту, — коментує куратор Євген Іванов. — Потрібно зняти героя-тракториста? Переодягнемо його та поставимо не біля трактора, на якому він працює, а біля нового трактора. Від фотографа вимагалося не реальне життя, а життя таке, яким воно має бути, відредаговане з ідеологічною метою».
Відмовитися від постановки та знімати життя як є, у тому числі й у складних умовах (наприклад, заводських цехів), фотографи ТРИВА змогли навіть завдяки тому, що на рубежі 70–80-х років у них завелися японські «Кенони» і німецькі «Лейки». Відповідаючи на питання новосибірської публіки, учасник ТРИВА Володимир Соколаєв, який приїхав на відкриття, розповів, що «Зенітом» та іншими радянськими камерами багато з показаного зняти б не вдалося, та й взагалі здобуття «Кенона» стало для групи поворотним моментом.
“Електрослюсар на коксовій батареї”, КМК, Новокузнецьк, 1980 рік.
Це фото – злегка абсурдистське та сюрреалістичне – виглядає задуманим спеціально, але це не так. На ньому зображений майстер, який прийшов у цех КМК лагодити годинник, але біля коксової батареї місцями виділяється газ, від якого людина п'яніє. Сп'янілий майстер вийшов на вулицю, щоб отямитися на свіжому повітрі, — і його зняв фотограф Володимир Воробйов, що проходив повз нього.
“Опала курячої тушки”.
Повна відмова від припудрювання реальності в результаті і припинила офіційне існування групи ТРИВА. Вона була офіційно зареєстрована у 1981 році, встигла взяти участь у 19 виставках (у тому числі й закордонних), але на початку 1982-го партійні чиновники та КДБ запідозрили у стилістиці ТРИВА очорнення соціалістичного способу життя.
“Похід джентльменів у гості”, Новокузнецьк, 1980 рік.
ТРИВА не гналися за яскравими зовнішніми ефектами. Багато фотографів добре розуміють, як відразу вразити глядача, і перетворюють фотографію на цирк — хто вище залізе. У ТРИВА ж прості історії простою мовою. Але ця простота, як у Чехова, — зовнішня простота, за якою ховається глибина та чистота та ємність мови, якій треба вчитися роками.
«Щастя, що проходить повз», Новокузнецьк, 1 травня 1983 року.
Ці фотографії — шедеври, бо вони не про ефекти, а про людське життя, питання буття. Ось, наприклад, «Щастя, що проходить повз» — звичайна ситуація на демонстрації обертається цілою притчею. І суто технічно ця казка передана ясно і чітко, тут немає нічого зайвого, все працює на одну ідею.
«Коридор пологового будинку. Кефір після пологів», 1-й клінічний пологовий будинок, Новокузнецьк, Сибір, 29 червня 1981 року.
«Книгарня. Відділ букіністичної літератури», вулиця Кірова, Новокузнецьк, Сибір. 21 січня 1983 року.
Окрім художньої значущості, датовані з точністю до дня, фото ТРИВА цінні і як історичний документ: «Для нас вулична фотографія — це єдиний спосіб вільно знімати. Ми фактично фіксували історію свого міста. Іншого способу не було. Нас нікуди не пускали, нікуди не запрошували. Наша мотивація була – зйомка нашої історії, що відбувається, чим дихає місто», – каже В. Соколаєв.
“Вінок для собаки”. Діти прийшли до школи і побачили собаку, якого вирішили обдарувати квітами.
На фотографіях «Маніфесту ТРИВА» справді багато того, що захльостує соціальні мережі хвилею ностальгії під гаслами «ми мали справжнє щасливе дитинство без айфонів, але з глибокими калюжами, пісочницями та совочками».
«Ігри в гумку, двір на вулиці в Тольятті, 9 травня 1985 року.
Фотографії дозволяють пірнути в цю калюжу (або пісочницю) дитинства з головою: якщо ви застали ті часи хоч у дитинстві, пара сотень фотографій дивним чином активізують якісь начебто запечатані та прибрані в архів пласти пам'яті.
“Один у ванній”. Поки одягають сухі штани на одну дитину, інша чекає своєї черги у ванній. Будинок дитини №2, Новокузнецьк, 29 травня 1981 року.
З іншого боку, багато на цих фотографіях здатне злегка протверезити ностальгуючих. Хтось зауважив, що такі знімки могли б слугувати обвинувальними документами на гіпотетичному процесі проти держави під назвою СРСР.
“Перекур на газовому балоні”, така російська забава.
Але загалом фотографії гурту не сприймаються як «чорнуха» — швидше надихають та викликають ніжність до людей.
А головне — працюють як машина часу: глядач немов гуляє сибірським містом тридцятирічної давності — іноді він підглядає побутову сценку непоміченим, іноді стикається з мешканцями минулого лоба в лоб, і ті дивляться на мандрівника в часі підозріло і з цікавістю.
“Люди в черзі”, Новокузнецьк, 1982 рік.
Источник: zefirka.net
