Друга половина XX століття ознаменувалася запеклим суперництвом СРСР та США за домінування у космосі. Проте йшлося не лише про перший запуск супутника чи обліт навколо Землі. І радянські, і американські військові всерйоз думали про бомбардування Місяця термоядерним зарядом.
Навіщо США та СРСР взяли під приціл земний супутник і що завадило здійсненню обох проектів?
Зоряні війни
Про американський проект А-119 стало відомо лише 2000 року. Згідно з колишнім керівником НАСА Леонардом Рейфелем, з 1958 по 1962 рік США всерйоз розглядали можливість бомбардування Місяця.
У той час ядерну зброю вже відчували в різних природних середовищах, від підводних глибин до висот стратосфери. Однак доставка атомної бомби до місячної поверхні залишалася цікавим, але ще складним завданням.
При цьому потрібно, щоб вибух був помітний на всій північній півкулі планети. Передбачалося, що демонстрація сили поверне Америці першість у космічній гонці та забезпечить сплеск патріотизму в країні.
Ядерний вибух був би видно з Землі і послужив би найкращим доказом американської космічної та військової машини.
Наслідки вибуху намагалася розрахувати дослідницька група із десяти іменитих астрофізиків XX століття на базі Іллінойського інституту в Чикаго.
Зайвий кратер на Місяці
Згідно з проектом А-119, удар повинен був відбутися по лінії світлорозділу Місяця – кордону, що розділяє темну та світлу сторони супутника. Таким чином, пил, піднятий у повітря, потрапив би під промені Сонця і став помітним із Землі.
Армія США відхилила ідею доставки до космосу термоядерного заряду. Він був надто тяжкий. Ракет-носіїв, здатних підняти такий вантаж, ще не було.
Замість нього досягти супутника мала бомба W25, потужністю 2 кілотонни в тротиловому еквіваленті. Для порівняння, потужність бомби “Малюк”, колись скинутої на Японію, становила від 13 до 18 кілотонн ТНТ.
Ядерна боєголовка W-25
Вся робота, зрозуміло, була засекречена. Уряд не безпідставно побоювався, що, якщо населення дізнається про плани Вашингтона, на вулиці вийдуть десятки тисяч демонстрантів із вимогою згорнути програму.
Тому в цей час американські ЗМІ розкручували фейкові новини про плани ядерного бомбардування Місяця з боку СРСР! Нібито Кремль має намір підірвати термоядерну бомбу в момент місячного затемнення на відзначення річниці Жовтневої революції. Обурення громадськості не знало межі.
Радянська відповідь
У СРСР плани вдарити по Місяцю також були. Аналогічний радянський проект відомий під кодовою назвою “Е-3”. То справді був фінальний етап освоєння супутника. Е-1 мав на увазі досягнення поверхні Місяця, Е-2 – відправлення зонда на тіньовий бік небесного тіла та його фотофіксацію, Е-3 – ядерне бомбардування.
У 1959 році радянські станції «Місяць» досягли Місяця і вперше зробили знімки його тіньової сторони, а також провели багато наукових досліджень.
Радянські вчені розраховували вивчити склад місячного грунту по пиловій хмарі, що утворилася, яку можна було б проаналізувати з земних телескопів. Ідею запропонували Сергій Корольов та Мстислав Келдиш у 1958 році.
Спочатку радянські вчені хотіли просто розбити космічний корабель на місячну поверхню. Проте Яків Зельдович, радянський фізик та один із творців атомної бомби, заявив: наслідки краху невеликого корабля про Місяць буде непомітно навіть якщо начинити його вибухівкою. Так радянські фізики дійшли ядерного удару.
Невідомо, чи розповіли вони цей план партійному керівництву та армії та виділили б їм атомну боєголовку. Але з урахуванням амбіцій «наздогнати і перегнати Америку» можна припустити, що радянська влада сприйняла цю ідею цілком реально.
Чому жоден із проектів не був втілений у життя?
Головним чинником, який поставив хрест на обох проектах, стала можливість невдалого запуску ракети-носія. Подібні катастрофи у XX столітті траплялися часто. У кращому разі ракета могла впасти та вибухнути на власній території. У гіршому – десь на теренах країни-суперника і спровокувати Третю Світову війну.
У 1962 році станеться Карибська криза, і всі боялися ядерного конфлікту, при цьому загрожуючи всьому світу як з одного боку, так і з іншого.
Американці мали труднощі з громадською думкою. Ідея бомбардування могла бути сприйнята в багнети і зіпсувати репутацію політикам.
Крім того, обидві сторони перебували перед парадоксальною проблемою: щоб вибух могли помітити іноземні спостерігачі, їх слід попередити про цю подію. Проте умови таємності це не дозволяли.
Зрештою, США та СРСР зосередилися на інших проектах – пілотованих польотах у космос та тестуванні ядерних бомб на полігонах подалі від людей.
Источник: zefirka.net
