“Для деяких шкіра – це не тільки найбільший орган тіла, але ще й полотно”, – каже британський фотограф Алан Поудрілл. Його проект «Під прикриттям» присвячений авантюристам, які не замислюючись, використовують увесь вільний простір на цьому полотні.
Виктория, 37 років, Ковентрі.
«Татуювання — частина мене, я любитиму їх, навіть коли мені буде 80».
Філіп, 27 років, Саутенд-он-Сі.
«Мені було 17, коли я зробив перше татуювання. Я довго ховав її від батьків, а коли вони таки побачили її, татуювань було вже кілька».
Пітер, 39 років, Колчестер.
«Татуювання надавали мені впевненості у собі, коли я серйозно хворів».
Кріс, 25 років, Ковентрі.
“Якщо раптом забуду, хто я такий, то зніму одяг, подивлюся в дзеркало і все з'ясую”.
Білл, 59 років, Лондон.
«Мені подобається, що я досяг зрілого віку, маю хорошу роботу, оточений добрими людьми. А ще мені подобається напис No Fucking way («Ні за що») на моїх грудях».
Крейг, 28 років, Велин.
“Як ти можеш спотворювати тіло, яке я дала тобі?!” — ось що я почув від матері, коли показав їй перше татуювання».
Алекс, 49 років, Вітбі.
«Моя мама була не в захваті, коли вперше побачила татуювання на моїй руці. Тоді я сказав їй: “Мам, це зовсім не означає, що я вживаю наркотики”».
Ендрю, 32 роки, Хайгейт.
«Чим більше тату я роблю, тим більше їх люблю. Сподіваюся, що зупинюся лише після смерті».
Мішель, 53 роки, Кліторпес.
«Не можу сказати, у якому віці я зупинюся. Поки буде місце, я битиму татуювання. Не думаю, що колись моє ставлення до них зміниться».
Источник: zefirka.net
