Сполучені Штати зазвичай не соромляться у коштах, щоб здобути перемогу у війні. Принаймні під час В'єтнамської кампанії все виглядало саме так. Американці організовували замахи на ворожих воєначальників, скидали неугодні уряди, бомбардували територію сусідніх країн. А ще вони вперше в історії застосували кліматичну зброю. Операція «Попай», як і кілька інших програм такого ж роду, була секретною, проте інформація про неї все ж таки просочилася в пресу, викликавши досить гучний скандал.
Операція “Попай” здійснювалася протягом п'яти років, і її основною метою було продовження сезону мусонів. Навіть без людської допомоги він триває у В'єтнамі дуже довго — з травня до жовтня країну поливають дощі. Вже 1966-го американські військові помітили, що підрозділи В'єтконгу та армії Північного В'єтнаму протягом цього відрізку року зазнають серйозних труднощів. У принципі, у цьому немає нічого дивного. Дороги в місцях бойових дій покривалися товстим шаром непрохідного бруду, а річки перетворювалися на вируючі потоки, непридатні для надійної навігації. Нормальне постачання військ у подібних умовах було якщо не неможливим, то вкрай скрутним.
Американці резонно вважали, що було б доречно продовжити цей логістичний кошмар для супротивника. Дощі викликалися за допомогою так званого «засіву хмар». Він має на увазі розпилення в атмосфері хімічних реагентів, що збільшують конденсацію вологи, яка потім випадає на поверхню у вигляді дощу або снігу. Пентагон використовував дві основні сполуки — йодид срібла та йодид свинцю, причому вони розпорошувалися як із літаків, так і за допомогою наземних димових установок.
Посів хмар можна проводити з літака або за допомогою наземних установок.
Треба розуміти, що описаний метод у наші дні дуже популярний для «викачування» води з атмосфери і використовується в різних цілях — від поливу сільськогосподарських угідь до формування стійкого снігового покриву на гірськолижних курортах. Однак застосувати його як зброю першими додумалися саме американці.
Опади, що штучно викликаються, заважали в'єтнамцям не тільки оперативно маневрувати по театру бойових дій, але й перешкоджали нормальній роботі систем ППО. Однак це не вразило Сенат США, коли військові таки прозвітували перед ним про операцію «Попай» (звіт). Мабуть, державні мужі вважали, що ворога треба закидати бомбами, а не поливати водою, хай і у великій кількості.
В'єтнамські солдати під дощем.
Американська громадськість дізналася про застосування кліматичної зброї у 1974 році зі статті у газеті «Нью-Йорк Таймс». Анонімні джерела в Пентагоні, опитані журналістами, висловили серйозні сумніви щодо ефективності даного методу на противника. Вони визнали, що засів хмар певною мірою порушив логістику партизанських і регулярних підрозділів в'єтнамців, але він не зміг, як передбачалося, спровокувати серйозні повені та зсуви, які б повністю паралізували активність ворога.
Навіть сьогодні, понад півстоліття, ніхто точно не знає, наскільки серйозними можуть бути довготривалі наслідки застосування технології засіву хмар над тим чи іншим районом планети. Але американців тоді це напевно не цікавило — досить згадати, що вони обприскали половину В'єтнаму агентом «оранж». Цей дефоліант, як відомо, не лише знищував рослинність у джунглях, а й провокував смертельні захворювання у місцевого населення.
Потрібно віддати належне американським законодавцям — дізнавшись про операцію «Попай», вони не лише закрили її, а й ініціювали процес заборони на міжнародному рівні практики застосування кліматичної зброї у військових цілях. СРСР погодився підписати відповідний документ, а 1978 року набула чинності «Конвенція про заборону військового чи будь-якого іншого ворожого використання засобів впливу на природне середовище». Що, безумовно, просто чудово.
Війни ведуться протягом усієї історії людства. Вони, можна сказати, у нас у крові, і від них нікуди не подітися. Підключаючи до них природу, ми ризикуємо зробити планету, яку населяємо, непридатною для життя.
Источник: zefirka.net
