Еволюція не терпить чогось марного. І це повною мірою стосується романтичного кохання. Якщо ми еволюціонували в тих, хто здатний на такі почуття, то їх поява давала нам у плані виживання якісь переваги.
Вчені припускають, що любов у сучасному вигляді розвинулася з інстинкту розмноження та прагнення до спаровування у тварин. Однак цього інстинкту було недостатньо для забезпечення виживання потомства. Потрібно було щось, що могло б утримати батьків протягом тривалого часу разом, а самку – спонукати піклуватися про потомство. У результаті виникла емоційна прихильність.
Для кохання потрібен мозок
p align=”justify”> Для виникнення стійкого емоційного зв'язку потрібен мозок, який на неї в принципі здатний. Тобто дуже важливим є вміння відчувати емоції. Однак добре розвинений мозок означав безпосереднє збільшення розмірів голови. У результаті дитинчата у приматів почали народжуватися досить рано, коли вони ще не були здатні подбати про себе. Інакше голова просто не пройшла б родовими шляхами.
А це означає, що дитинча протягом тривалого часу потребуватиме батьківської опіки. Отже, самка виявиться зайнятою. І поки вона вигодовує грудьми, питання про нове парування не стоїть. Зате якщо самка втратить дитинча, у неї незабаром після цього вона буде готова до запліднення. Подібний механізм спрацьовує далеко не лише у приматів.
Варто зазначити, що багато самців ним користуються. Вони вбивають не тільки інших самців, а й їхніх дитинчат, щоб залишити після себе своє потомство. Закон виживання суворий.
Дослідник Кіт Опі вважає, що цей механізм безпосередньо стосується формування стійких моногамних пар у тварин. На його думку, такі пари з'являлися, щоб у дитинчат були шанси на виживання. Тобто самець протягом тривалого часу залишався із самкою і починав піклуватися не тільки про неї, а й про її потомство.
Втім, далеко не всі вчені погоджуються з цією позицією. Деякі відзначають, що між моногамією та здатністю переживати яскраву закоханість немає прямого взаємозв'язку. Інші вказують на те, що період дітовбивства передував періоду моногамії. Але проста хронологічна послідовність ще означає вказує на зв'язок двох явищ.
Кутова звивина
Підходів до вивчення кохання багато. Один із них продемонструвала Стефані Качіоппо. Вона вирішила використати комп'ютерну томографію, щоб з'ясувати, які саме ділянки мозку стають найактивнішими в той час, коли ми думаємо про об'єкт почуттів.
Вдалося виявити, що найяскравіші та абстрактні переживання зумовлені роботою кутової звивини людини. Цікаво, що вона пов'язана з метафоричністю мови. Кутова звивина виявлена виключно у людини та у людиноподібних мавп.
Без лімбічної системи нічого не було б
Деякі вчені пропонують подивитися, як саме любовні переживання відбиваються на гормональному стані організму. Перший етап – це стадія сильної тяги до когось. У кров викидаються гормони, що піднімають настрій, покращують самопочуття. Ми відчуваємо буквально фізичну потяг до когось.
Далі вмикається центр винагороди. На рівні тих самих гормонів, а також у зв'язку з особливою роботою мозку ми починаємо отримувати задоволення від того, що бачимо кохану людину. Нам подобається дивитись на його обличчя, слухати його голос.
Наступний етап – це вироблення гормону задоволення (дофамін) та спокою (окситоцин). Причому, якщо виробництво першого з часом йде на спад, то другий продовжує викидатися в кров. Так у нас формується стійка романтична прихильність. Гострота почуттів знижується, тому що в іншому випадку такого розпалу пристрастей у буквальному сенсі не витримала б наша нервова система.
Цікаво, що під час закоханості пригнічується робота деяких зон мозку. Наприклад, префронтальна кора, яка відповідає за критику. Зменшується вироблення серотоніну, що дозволяє людині вийти з рівноваги та почати відчувати поряд з об'єктом пристрасті яскраві емоції. На фізіологічному рівні закоханість нагадує психічний розлад. Проте за кілька місяців зазвичай все нормалізується. Проте окситоцин продовжує вироблятися. Завдяки йому ми відчуваємо поруч із певною людиною спокій та умиротворення.
За фактом любовні переживання – це послідовне перемикання між різними гормонами, які виробляються в організмі людини. І мозок у всьому цьому задіяний дуже сильно. Ще сильніше кохання зачіпає лімбічну систему. Без неї, як вважають науковці, ми були б просто нездатні на такі переживання. Інша річ, що лімбічна система виникла дуже давно. Вона є навіть у рептилій. Цілком ймовірно, що кохання з'явилося задовго до людства як один із механізмів турботи та виживання. Але остаточну точку в цій історії ще не поставлено.
Источник: zefirka.net
