Цей типовий американський автомобіль 1950-х, з величезними крилами і характерними радіаторними ґратами — насправді Ferrari. Навіть можна сказати, серійний.
На початку 1950-х молода Ferrari, їй не виповнилося ще й п'яти років, спробувала вийти на американський ринок. Звичайно, через автоперегони, тому що саме вони були основною рекламою бренду спорткарів. Ferrari стартували у знаменитій гонці Carrera Panamericana та випустили лімітовану серію моделей з добавкою America, зроблену спеціально для ринку Нового Світу.
Моделей було кілька. З 1950 по 1952 рік вироблялася модель 340 America (23 екземпляри), потім була 342 America (6 машин), 375 America (11 екземплярів), 410 Superamerica (35 машин), 400 Superamerica (47 машин), 500 Superfast (36). Як неважко здогадатися, за таких скромних обсягів виробництва кузова практично у всіх екземплярів були унікальними і будувалися спеціально під клієнта.
Були найняті найкращі кузовні бюро Італії – Vignale (Турін), Carrozzeria Touring Superleggera (Мілан), Carrozzeria Ghia (Турін), Carrozzeria Pinin Farina (Камб'яно), Carrozzeria Boano (Грульяско). Над машинами працювали особисто Баттісто Фаріна, Джованні Мікелотті, Феліче Маріо Боано. Найнезвичайнішою вийшла модель 410 Superamerica 1-ою серією з кузовом роботи Ghia.
Модель 410 Superamerica вироблялася з 1955 по 1959 рік. 1955-го була 1-ша серія, 1957-го — 2-га, і 1958-го — 3-тя. У всіх був 12-циліндровий двигун Ferrari Lampredi об'ємом 5.0 л і потужністю 335 л. У середньому машини коштували $1618000, що на ті часи було дуже дорого (знаменитий Mercedes-Benz 300SL «Gullwing», для порівняння, коштував всього $9000).
Майже всі кузови 410-х (32 з 35) зробила каррозерія Pininfarina, і лише один екземпляр 1956 – Ghia. Автором виступив Маріо Савонуцці, шеф-дизайнер компанії. На той момент він захоплювався таким дизайном, незадовго до того спроектувавши на замовлення Chrysler автомобіль Ghia Gilda Streamline X Coup на нього новий Ferrari був схожий на дві краплі води, і це зокрема змусило компанію відмовитися від послуг Ghia надалі. Ще два кузови стала майстерня Boano, але вони теж виявилися не дуже вдалими – надто простими та банальними.
Крім схожості з іншими роботами Савонуцці, автомобіль мав і суто технічний недолік. Вигин кузова припадав рівно на рівень колін людини, що сідає в машину, і при різкому відкриванні дверей водій регулярно «заїжджав» собі якраз по кісточці. З машиною за такі гроші подібна недоробка не поєднувалася. Тому автомобіль від Ghia залишився в єдиному екземплярі. Сьогодні він знаходиться у приватній колекції та іноді з'являється на автошоу.
Источник: zefirka.net
