Міста Сонця, де всі жителі віком від 55 років

Час, коли ми живемо, крім очевидних викликів, таких як забруднення навколишнього середовища, горезвісне «шосте вимирання» і глобальне потепління, ставить перед людством питання не настільки очевидні. Тривалість людського життя, що підганяється прогресом, неухильно зростає, що вимагає нових рішень: від реформування повсякденної моралі до нових рішень в урбаністиці. Частковою відповіддю на подібні питання стала поява Sun City або Міста Сонця, де немає мешканців молодших 55 років.

Майстерні знімки Кендрік Брінсон є утопією (нехай і не Місто Сонця, вигадане філософом 17-го століття Томаззо Кампанелла, але все ж таки), де люди похилого віку живуть повним життям і дихають на повні груди. Вони граються, розважаються, танцюють танці, займаються спортом, приділяють час хобі. Вони білозубі та доглянуті. Їхні будинки красиві, прибудинкові ділянки зразково-показові. У цьому є чимала частина правди, що разом з роботою фотографа малює прекрасну атмосферу міста, населеного тільки старими, нібито не потребують уваги дітей та онуків, занурених у турботу про себе.

Сьогодні на заході набирає популярності теорія амортальності, що передбачає небажання приймати свій вік. Таким чином, люди середнього та похилого віку намагаються виглядати як молодь і використовувати не лише зовнішні, формальні ознаки, а й «фіксувати» властиві віку поведінкові характеристики: тимчасові відносини, тимчасову роботу та інші види безвідповідальності та непостійності. За допомогою цього «доросле» життя постійно відкладається і, в деяких випадках, ніколи не буває. З одного боку, бажання бути вічно молодими готує ґрунт для впровадження ідей трансгуманізму та безсмертя, з іншого, в умовах сучасного суспільства, може виглядати інфантильним і навіть аморальним. Ми не робитимемо висновків за вас, тому пропонуємо вам переглянути чудові фото та прочитати текст, побудований на одкровеннях мешканців Міста Сонця. Істина буде, як завжди, посередині.

Якщо будинок для людей похилого віку – це місце, куди діти «спроважують» батьків, то, згідно з твердженнями деяких жителів, Місто Сонця – місце, куди батьки тікають від дітей. Фінансове навантаження, обов'язки по дому, на які не вистачає сил і, головне, бажання. Діти та онуки мають право з'являтися в «заповіднику» суворо дозволену кількість днів (для дітей – 90, тобто якщо у вас дев'ять онуків, то кожного ви зможете приймати не більше 10 днів на рік). А якщо діти, що розшалилися, раптом порушать спокій сусідів або, не дай бог, проникнуть на чужу територію – ті запросто можуть написати заяву в поліцію і дати хід судовій справі. У місті немає звичного поліцейського відділення, але є свої «загони» з копів, що вийшли на спокій. Більшість їх роботи полягає у перевірці будинків, що залишилися без нагляду господарів, порядком на дорогах чи сприйнятті небажаних адвокатів. Найбільше дістається родичам городян, які «викликають підозру». Втім, кажуть, тут було скоєно щонайменше одне пограбування.

Згідно з американськими законами, неможливо заборонити людині селитися десь через расу, віросповідання чи сексуальну орієнтацію, але, завдяки одній лазівці, можна обмежити людину тим, що в неї «недостатньо сивого волосся на голові». Купити будинок у місті може будь-який повнолітній, але з умовою, що в ньому обов'язково проживатиме людина не молодша за 55 років. Для роботи в місті жителі неохоче наймають молодших працівників, так, наприклад, у супермаркеті допомагає з покупками «хлопчик», якому перевалило за 40 років. Середній вік серед місцевих жителів 75 років.

Більшу частину місцевого транспорту є гольф-кари. Це лазівка для тих, хто з медичних причин більше не має права керувати автомобілем, до того ж це просто дешево. «Іграшковому» місту цілком підходять іграшкові авто. Це спричинило появу тюнінгових майстерень, які «вдосконалюють» гольф-кари зовні (усілякі обважування, підсвічування, аудіосистеми, диски, кошики для покупок) і всередині (збільшуючи допустиму швидкість чи не втричі). Подейкують навіть про існування несанкціонованих перегонів. Втім, нещасні випадки та аварії трапляються регулярно і без цього. Одна з городян помітила, що п'ять разів за два роки ставала жертвою зіткнень з іншими «візками».

Однією з несподіваних проблем є і публічний секс. Так, люди звикли думати, що люди похилого віку не займаються цим, але на перевірку все виявляється рівним рахунком навпаки. Парочки трапляються настільки регулярно, що раптово влада навіть спробувала обмежити в Місті Сонця продаж Віагри. Йдеться не про тотальну заборону, а про те, щоб змусити городян дістатися своїх гамаків і гольф-карів, де їх застала пристрасть, до будинку, де її вгамування цілком законне. Продажі контрацептивів в окрузі також б'ють усілякі рекорди.

Колір настрою тут незмінно білий. Справа в тому, що 98% населення в сонячному місті належать до європеоїдів. Усі інші поширені США раси (негри, латиноамериканці, індіанці) представлені тут цифрами у районі статистичної похибки. Обережні жителі використовують слово «гомогенезований» стосовно міста, принагідно роблячи застереження, що побоюються «нелегалів». І додають, що загалом усі вони оселилися тут, бо хочуть жити в оточенні «схожих на себе». Колишній мешканець Вашингтона, який не побажав розголошувати своє ім'я, зауважує, що йому довелося навіть деякий час звикати до того, що його оточують виключно білі люди – навіть робітники та садівники відповідають неписаним правилам. Особливо дивного в цьому немає – старше покоління городян застало сегрегацію або навіть рабство і схильні пояснювати свої переваги звичкою. Також наголошується і на тому, що такі місця, як Місто Сонця не для бідняків – потрібна хороша фінансова «подушка», щоб дозволити собі «коледж» для людей похилого віку.

Порівняння з коледжем тут не випадкове, адже де панує вседозволеність та необов'язковість? Дорослу людину долають десятки життєвих труднощів, яких студенти найчастіше позбавлені. І ось, ті, хто колись тусувався на вечірках, на своє задоволення грав у бейсбол і просто валявся біля басейну, через півстоліття займаються тим же самим. Чого в цьому більше: свободи особистості чи інфантилізму судити вам.