Чи реально врятувати астронавта, якщо він віддалився у відкритий простір? Як доправити його назад на орбітальну платформу? Чи були подібні випадки? Чим наражаються на небезпеку астронавти, перетинаючи межі корабля?
Небезпеки відкритого простору
Час від часу космонавтам необхідно покидати станцію.
Приводи можуть бути різноманітними – від незначного лагодження до досліджень і навіть звичайної перевірки корабля.
Це – найбільш екстремальна діяльність, з усіх, котрими коли-небудь займалася людина.
Першим таким сміливцем в історії був радянський космонавт Олексій Леонов. Нині виходи у відкритий простір стали звичними. Однак від цього вони не перестають бути вкрай ризикованими діями.
Спеціальні скафандри є орбітальною станцією в мініатюрі. Вони також є системою життєзабезпечення, але на зовсім нетривалий термін. Виходячи зі шлюзу, астронавт потрапляє в обставини, коли будь-яка його неточність або несправність може стати фатальною. І допомогти йому буде неможливо.
Штучний супутник Землі
Якщо підвела страховка, то відійшовши навіть на пів метра від станції, людина приречена.
Як і будь-який об’єкт у невагомості, він продовжуватиме безкінечний рух, помалу обертаючись навколо своєї осі.
Критична відстань – простягнута рука товариша. Якщо він не встиг вхопити того, хто відірвався, то вже немає жодних шансів повернутися.
У невагомості будь-які рухи кінцівками не змінюють ані швидкості, ані напрямку.
Траєкторія залежатиме від останнього поштовху від площини. У який бік був імпульс – туди скафандр і безкінечно летітиме. Так вже декілька років штучним супутником Землі є сумка, загублена жінкою-астронавтом. Так і кружляє навколо планети.
Згоріти чи задихнутися?
Якщо випадково останній поштовх опинився у напрямку Землі, через деякий час космонавт опиниться у зоні тяжіння, почне падати через густі шари атмосфери, де й спалахне. Адже скафандр на подібні навантаження не розрахований.
Якщо останній імпульс відправить тіло в будь-якому іншому напрямку, то космонавт літатиме навколо планети. Через 5 діб у нього закінчиться кисень.
Жодних пристроїв, щоб з корабля піймати та втягнути втрату, досі не винайдено.
Є реактивні ранці, якими, у крайньому разі, можливо спробувати змінити напрямок руху.
Увімкнувши його, можливо уникнути обертання та зупинитися. Потім за допомогою ручного управління можливо спробувати маневрувати, наближаючись до корабля.
Якщо космонавту вдасться направити свій скафандр до шлюзу, то є шанс схопити його власноруч. Але тільки якщо у відкритому просторі є ще декілька членів екіпажу.
Небезпека при керуванні ранця, окрім складності управління, полягає в загрозі зіткнутися з обшивкою корабля.
Вона частково вкрита гострими елементами. Якщо пошкодити об них скафандр, то на людину всередині чекає майже моментальна декомпресія.
Аби страховка не підвела…
Єдиний засіб захисту від подібних сумних сценаріїв – страхувальний трос, прикріплений до лебідки. Без нього покидати корабель не дозволяється.
Спроби розробити будь-які механізми для виловлювання у відкритому космосі космонавта з тросом, що від’єднався, робилися лише при створенні Шаттла. Проте він вже давно не експлуатується.
Тому картина зі скафандром, що повільно віддаляється від станції, та кінцем троса слідом за ним – улюблений сюжет космічних трилерів. Та один із найсильніших професійних страхів зі слів самих учасників експедицій.
Чи були такі випадки?
Згідно з офіційними даними, втрачених у відкритому космосі за всю історію не було.
Але випадки на межі вільного польоту траплялися.
Один із радянських космонавтів згадував, що встиг простягнутою рукою вхопити скафандр своєї колеги та затягнути її всередину. Він помітив, що страхове кріплення від’єдналося.
У 1973 році астронавти Піт Конрад і Джо Кервін намагалися звільнити сонячну батарею, що заклинила. Несподівано вона відскочила та сильно штовхнула Піта та Джо у відкритий простір. Ранців тоді не було. Астронавтам довелося пережити декілька напружених секунд на максимальному натягу троса. Але він витримав. Чоловіки, що не втратили самовладання, змогли на ньому помаленьку підтягтися до шлюзу.
Через ці ризики та загальну обмеженість рухів у скафандрі під час виходу у відкритий простір діють максимально суворі правила техніки безпеки. Люди працюють в парі, прив’язавшись тросом один до одного. Перший космонавт, вийшовши, пристібає себе та напарника до станції. Тільки після цього другий покидає шлюз, маючи вже подвійну страховку.
Умови у невагомості створюють величезну напругу та вимагають концентрації всіх сил, тому навіть нескладні операції за бортом корабля відбуваються на межі можливостей. Для безпеки останні роки в НАСА намагаються суттєво обмежити кількість виходів та тривалість перебування за межами корабля.
Источник: zefirka.net
