Зімбабве 40 років тому визнавалася найбагатшою країною Африки. Сьогодні це одна з найбідніших держав планети. Тут висока гіперінфляція, одна з найгірших ситуацій щодо захворюваності на СНІД, у 95% жителів немає роботи, більшість голодує. Як перетворити процвітаючий край на смітник, і чим займаються безробітні жителі Зімбабве?
Золота країна
Зімбабве (до 1980 року Родезія) – колишня англійська колонія. У другій половині XX століття, коли колоніальна система занепала і Великобританія більше не могла утримувати колонії, президент Родезії Ян Сміт вимагав у Лондона незалежності
У відповідь метрополія запропонувала передати владу в країні чорній більшості. Проте місцева влада не погодилася на це. 1965 року Родезія оголосила про незалежність в односторонньому порядку.
Уряд Сміта проводив політику сегрегації та встановив майновий ценз на владу. Багате біле населення продовжувало керувати новоствореною державою та зосередило у своїх руках усі ресурси.
Зімбабве (колишня Родезія) на карті.
Родовища золота та рідкісноземельних металів заповнювали бюджет та зумовлювали розвиток промисловості, тропічний клімат дозволяв отримувати добрі врожаї.
Родезія процвітала, особливо на тлі сусідів. Нащадки колоністів створили тут найкращу систему освіти у регіоні та перемогли неграмотність серед африканців, а також привезли сюди стандарти західної медицини – вакцинацію, антибіотики, складні операції.
Весь прибуток з експорту товарів залишався до рук привілейованої меншини. Однак влада створила мережу залізниць, що зв'язала країну воєдино, а також сотні об'єктів інфраструктури.
Зрозуміло, розвиток супроводжувався опором чорношкірих революціонерів. Вони хотіли вільно пересуватися країною, отримати доступ до політичної влади та банально закінчити правління меншості над більшістю.
1980 року, під тиском Заходу, у Родезії все-таки було проведено демократичні вибори і посаду президента обійняв лідер повстанського руху – Роберт Мугабе. Великобританія, США та інші держави одразу визнали незалежність Родезії. Мугабе перейменував країну в Зімбабве і тут же повів її в прірву.
Від сегрегації до чорного расизму
Мугабе пробув при владі майже 40 років і отримав прізвисько «вічний президент». Його дружина Грейс також займалася політикою і залишилася у пам'яті як «ганебна жінка», а нинішній президент, приймач Мугабе – Еммерсон Мнангагва, називається «крокодилом» (у переносному значенні «людожер»).
Перші 10 років минули більш-менш нормально. Економіка Зімбабве отримала мільйони робочих рук та дешеву робочу силу. Мугабе намагався досягти популярності збільшенням витрат на охорону здоров'я, освіту та соцпідтримку. Проте збільшував погано: безконтрольно друкував гроші, чим спричинив інфляцію.
Рівень ВВП падав, люди залишалися незадоволені. Тоді президент звинуватив у всіх бідах європейців. Почалися репресії та насильницьке вилучення землі у білих фермерів.
80% сільськогосподарських угідь належали європейцям, вони ж забезпечували 60% ВВП. Високою була частка білого населення серед інтелігенції та промисловців. Вони почали масово залишати країну, заодно прихопивши накопичені багатства.
За 3 роки африканці зосередили у своїх руках усі матеріальні та адміністративні ресурси, але виявилися поганими господарниками та фахівцями. Найсумніше, що Мугабе віддавав підприємства і поля лояльним людям, які нічого не розуміють в економіці – військовим, силовикам та членам правлячої партії.
Ріллі та заводи прийшли в запустіння, спровокувавши масове безробіття та економічну кризу. Усі соціальні та політичні інститути розвалилися. Добили Зімбабве західні санкції, які були встановлені на помсту за «чорний расизм».
Як живуть сучасні зімбабвійці?
Спочатку за щорічного падіння економіки інфляція залишалася в «скромних» 20-50%. Однак Мугабе, крім інших проблем, вплутався у війну з сусідами. Витрати на армію з'їли і так порожній бюджет країни.
2001 року інфляція зросла до 112%, у 2005 – до 586%. 2007 року гіперінфляція досягла 79,6 мільярдів відсотків! Після цього влада на кілька років перестала публікувати статистику і оголосила зростання цін поза законом. Природно, заборона була марною. Пляшку води могла подорожчати у 2 рази на годину, у 50 разів – на день.
Населення буквально почало використовувати гроші як туалетний папір, і уряду довелося видати спеціальний закон, який забороняв це.
У 2009 році Мугабе вирішив зупинити друк національної валюти та перейти на американський долар, євро та юань. На короткий момент це допомогло: інфляції в країні було буквально нема звідки взятися. Юані не надрукуєш поза Китаєм, а долари – поза США.
Але у 2017 році Мугабе скинули військові, змінивши одного диктатора на іншого. З того часу новий президент Зімбабве Емерсон Мнангагва приймає все більш приголомшливі рішення. Наприклад, у відповідь на страйк медиків, які вимагали підвищити зарплату, він звільнив понад 3 тисячі фахівців.
У 2019 році він підняв ціни на бензин до $3,31 за літр – найвища вартість палива у світі. Народ збунтувався. У відповідь президент наказав вимкнути Інтернет. Припинилися всі комерційні транзакції, як у країні, і там.
Протести у Зімбабве відбуваються регулярно. Спочатку проти Мугабе, потім проти Мнангагви, іноді просто через безгрошів'я.
Зімбабве на той момент майже повністю відмовилася від готівки, тож розплатитися було неможливо. У відповідь влада почала безконтрольно друкувати новий зімбабвійський долар. Внаслідок цього країну накрила друга хвиля інфляції. На сьогодні вона становить 290%. Товари в країні дорожчають щороку у кілька разів.
14 млн безробітних зімбабвійців (майже все населення) намагаються вижити за допомогою підсобного господарства, надання різноманітних послуг, вуличної торгівлі та бандитизму. У стані бідності перебувають понад 3 млн осіб.
У країні мало що залишилося від економіки. На зміну жорсткій білій меншості прийшов диктатор із прошарком некомпетентної, але лояльної еліти. З країни, де пригнічують чорношкірих, Зімбабве перетворилася на країну, де пригнічують усіх.
Источник: zefirka.net
