Історія навмисних отруєнь конкурентів сягає вглиб століть. Мало хто здивується розповідь про отрути, які ставали безвідмовною зброєю в руках підступного злочинця. Подібних епізодів безліч в історичних творах про Середньовіччя. Особливо популярним вирішенням династичних суперечок отрута служила у Франції та Італії. Але й росіяни не відставали від освіченої Європи. Літописи рясніють подібними історіями за свідченням іноземців, що відвідували Московію.
Літописні згадки про отрути та досвід кочівників
Про те, що використання отрут було звичною деталлю життя середньовічного суспільства, свідчать статутні документи того періоду. У юридичній практиці мало місце суворе покарання як отруйників, так винахідників отруйних сумішей. І «статті» ці були, як правило, смертними. За Статутом часів Ярослава Мудрого (11 століття), дружину, яка спробувала отруїти свого чоловіка, розлучали з ним із накладенням на злочинницю великого штрафу. Кримінальним правом німців Середньовіччя наказувалося колесувати отруйників чоловічої статі, а жінок – катувати, після чого топити в річці. За угорського правителя кінця 13 століття Ладиславі за виробництво отрут при першому затриманні накладався великий штраф. Якщо ж у злочинця грошей не було, його просто спалювали живцем. Покарання, очевидно, були страшними, але вони рідко зупиняли людей, зважилися на темні справи.
З середини XIII століття життя на Русі протікало у зв'язку з монгольськими кочівниками-завойовниками Чингісхана. Найчастіше відвідування російськими князями ординських ханів закінчувалися трагічно. Таким чином і загинув 1246-го батько Олександра Невського князь Ярослав. Про це писав італійський історик-мандрівник Джованні Плано Карпіні. Він розповідає, що Ярослава запросили на обід до матері хана, після чого він різко захворів і помер за тиждень. Та ж доля, на думку Карпіні, чекала і самого Невського. Після відвідин Орди 1263-го князь Олександр відчув нездужання і по дорозі додому помер. Судячи з усього, сила тихих отрут була відома азіатським кочівникам, які в такий спосіб звично ліквідували супротивників і суперників. У Монгольському повсякденному виборнику, присвяченому життєдіяльності Чингісхана, розповідається, як від отруєння загинув його батько Есугей-Баатур, який сів за один стіл з татарами і прожив після цього лише кілька діб.
Знахідки в Москві та боротьба за владу
Про те, що отрути займали окрему нішу дипломатичного життя в російському суспільстві, свідчила показова знахідка на території Московського Кремля в 1843 на будівельній ділянці царських льодовиків. Тоді неглибоко під землею виявили мідний глечик часів правління Дмитра Донського з пергаментними грамотами та глиняну посудину з ртуттю. Ртуть і миш'як вважалися найвіддаленішими отрутами Середньовіччя. Жорстока сутичка за владу була присутня і серед онуків Донського.
З одного боку на престол претендували галицькі та звенигородські князі Василь Косий, Дмитро Шемяка та Дмитро Червоний, а з іншого – великий князь Василь II. Літописи докладно зафіксували історію загибелі Червоного. Недуга Дмитра Юрійовича так і не була ідентифікована лікарями, тому що симптоми не можна було підвести ні під одне відоме захворювання. Після різкого погіршення стану князь занепав, а через кілька днів помер. Такий стрімкий розвиток недуги характерний саме для отруєння, та й доля його брата наштовхувала очевидців на підозри.
Отруйна курка та московські ворожі агенти
1453-го, за братом, отруїли і московського князя Дмитра Шемяку. Історія його смерті особлива тим, що відомі всі учасники цієї змови. Причиною такої розправи стали міжусобні розбірки з Василем II, якого Шемяка свого часу усунув від влади та відправив на заслання. Василь Темний, який повернув свій вплив, жорстко помстився бунтівникові, що сховався після поразки у Великому Новгороді. В офіційних хроніках того періоду раптову смерть Шемякі не аналізували, обмежившись голим фактажем.
Однак крім офіційних столичних погодних склепінь були й інші джерела інформації, популярні в опозиційному середовищі до центровлади. До таких належав новгородський літопис, де позначалося, що у 1453 року Шемяку отруїли. Детальний опис цієї історії містився і в інших літописах. На підставі Львівської та Єрмолинської легко простежити весь ланцюжок подій. Через вхожих у будинок Шемяки агентів Василя Темного був підкуплений кухар, який і нагодував господаря смертельно отруйним м'ясом. Отруєння князя підтверджується сучасними дослідженнями його частково муміфікованого тіла. Дослідили його печінку та нирки хіміки встановили, що Шемяка помер від вживання великої дози миш'яку, що й могло пояснювати процес муміфікації.
«Знатні» жіночі отруєння історія дружини Івана III
Доля високопоставлених жінок не так часто спричиняла літописців. Але про одну загадкову смерть докладно згадувалося в кількох джерелах. Мова про першу дружину великого князя Івана ІІІ Марії Борисівні. Очевидці зафіксували, що князівна померла після вживання сильної отрути. Іван III Васильович, який відзначався жорстким і недовірливим характером, наказав починати розслідування. З'ясувалося, що у справі замішана ворожка та дружина придворного дяка.
Були зроблені висновки, що замислювалася спроба позбавити княгиню можливості дітонародження або ж просто вбити до появи спадкоємця престолу. 2001 року сучасні вчені підтвердили ці факти. Після розтину гробниці Марії Борисівни було проведено мікроелементний аналіз її кісток. Вчені виявили величезне перевищення на тлі допустимих норм цинку (понад 200 разів), ртуті та свинцю. Неприродно високий вміст шкідливих сполук в організмі, без сумніву, вбив 23-річну жінку.
Джерело: https://kulturologia.ru/blogs/070320/45705/
Источник: zefirka.net
