У 1950-х роках у Радянському Союзі було розроблено незвичайний автомобіль із підвищеною прохідністю, який за сучасними мірками назвали б джипом. Але замість того, щоб зробити його на базі «Перемоги» ГАЗ М-20 чи Москвича, як і більшість інших радянських автомобілів підвищеної прохідності, шасі та кузов «Українця» були цілком оригінальними.
Спочатку машина замислювалася як транспортний засіб для сільських трудівників, механізаторів, агрономів, загалом усіх, кому по роботі часто доводилося їздити по полях і путівцям ґрунтовим дорогам, а «козлик» ГАЗ-69 був не скрізь, і не у всіх, в першу чергу джип поставлявся у війська і різні силові повноцінного повного приводу.
Розробка цієї машини велася на автозаводі Горького групою конструкторів під керівництвом Г. М. Вассермана. Кузов, як я вже казав, був оригінальною розробкою, а ось технічно машина була «збірною солянкою» вузлів та агрегатів серійних радянських машин. Так, двигун у М-73 був від малолітражки Москвич-402. Коробка передач від нього ж, з «Москвичем», були уніфіковані і деталі гальмівної системи, а ось ходова частина була від ГАЗ-69. Роздавальна коробка і обидва провідні мости були конструктивно схожі з ГАЗ-69, але були трохи зменшені в розмірах, на відміну від аналогічних агрегатів «Козлика». Дизайн кузова був простим, невигадливим та функціональним.
Два досвідчені ходові екземпляри були готові до грудня 1954 року, основна частина випробувань проводилася з лютого по березень 1955 року. За час випробувань обидві машини пройшли дорогами різного типу, вірніше – бездоріжжям різної складності, близько 4 тис. км. За результатами випробувань машина порадувала конструкторів чудовими позашляховими можливостями, особливо на пухких ґрунтах, болотистих місцевостях та снігу.
Мала вага машини і широкі позашляхові шини з розвиненими грунтозацепами давали низьке навантаження на грунт, тяговитий на низах мотор від Москвича хоч і був малопотужним (35 к.с.), але для легкового М-73 цілком підходив як на бездоріжжя, так і на шосе, забезпечуючи машині.
Були й недоліки. Герметичність кабіни виявилася недостатньою, при проїзді заболочених ділянок та водних перешкод кабіна наповнювалась водою. Гальмівна система так само вимагала доопрацювання, оскільки гальмівні механізми виявилися не готовими до повноцінного бездоріжжя. Салон виявився занадто тісним, а «москвичівське» 6-вольтове електрообладнання (на ранніх серіях Москвичів у бортовій мережі було 6 вольт) сильно поступалося 12-вольтовому. Але це були дрібниці, «дитячі хвороби» властиві будь-якому прототипу. Головною проблемою виявилося відсутність достатніх для виробництва машини виробничих потужностей на ГАЗі.
У червні 1955 року рішенням галузевого міністерства подальше проектування, доведення та запуск у виробництво М-73 було передано до Москви, на МЗМА. Але й там перспективна машина не пішла у виробництво з тієї ж причини — відсутність резервних потужностей для виготовлення абсолютно нового кузова, завод запускав у виробництво Москвич-402 і другу машину паралельно поставити на конвеєр просто не міг. Але й відмовлятися повністю від «Українця»…
Позашляхові рішення М-73 лягли в основу повнопривідних серій Москвича, одного з перших у світі повнопривідних легкових автомобілів підвищеної прохідності з кузовом, що несе, – Москвич 410 (седан) і 411 (вагон).
Джерело: magspace.ru/profile/Allarm/
Источник: zefirka.net
