Зима 1941 року стала переломною під час ВВВ – ще восени фашисти стояли на підступах до Москви, а радянські війська тримали оборону, але вже на початку грудня КА починає контрнаступ. Під Москвою під час генеральної битви за столицю діяло понад 30 спеціальних лижних батальйонів. У зимових кампаніях 1941-1942 років лижні формування брали участь у боях майже всіх фронтах, крім Кримського. Особливо вони стали в нагоді на Ленінградському, Карельському, Волховському, Північно-Західному, Калінінському фронтах. Лижна «кавалерія» з'являлася раптово там, де фашисти найменше очікували нападу. За швидкість і непомітність німці називали їх «сніговими примарами».
Як формувалися лижні батальйони і кого набирали до їх складу
2 вересня 1942 року в СРСР виходить постанова Державного комітету Оборони про необхідність формування 67 лижних полків (загальна чисельність бійців у кожному з них – 3800 осіб) та організацію відповідної підготовки особового складу. Таке рішення керівництвом країни було прийнято виходячи з досвіду радянсько-фінської війни (він дуже став у нагоді) та ситуації на фронті. Враховуючи амбітні плани Гітлера, радянське командування одразу розуміло, що війна буде затяжною.
Німецьке військове керівництво планувало взяти Москву ще до холодів. Фашисти, які не звикли до морозів, явно боялися російської зими, тоді як для більшості наших солдатів холоди і хуртовини були звичною справою (за винятком вихідців з південних регіонів). Далекоглядність радянських військових виправдала себе сповна – зима 1941 року видалася сніговою, кучугури заввишки до півтора метра були серйозною перешкодою для техніки, та й піхота в них вязнула. І ось тут припали дуже до речі лижні батальйони: кучугури їм були дарма, а за швидкістю і дальністю пересування лижники на війні були порівняні з легкою кавалерією.
Лижним батальйонам потрібно було виконувати завдання в найважчих умовах, тому набір особового складу проходив в основному в регіонах, де люди були добре адаптовані до великих морозів (переважно – у Свердловській, Челябінській, Курганській областях). Перевага надавалася витривалим та міцним здоров'ям спортсменам – лижникам, мисливцям. Екіпірувалися бійці ЛБ у тілогрійки, ватяні штани, вушанки, валянки та білі маскхалати. Крім лиж, їм видавалися санки та волокуші для транспортування кулеметів, а після бою – поранених. Підготовці особового складу надавалося велике значення: було видано великим тиражем брошури з докладними інструкціями з навчання бійців ЛБ, терміново створювалися тренувальні бази. До випадіння снігу ходьбу на лижах відпрацьовували, настелив солому в заздалегідь підготовлені по всьому маршруту неглибокі траншеї. З початком зими навчання червоноармійців максимально наблизили до умов війни – тривалі переходи у повній бойовій викладці, освоєння навичок виживання практично. Навчання було розраховане п'ять місяців. Перевірку готовності від командування КА здійснював маршал К. Є. Ворошилов.
Для вирішення яких завдань використовувалися лижні бригади
Лижників спрямовували в саме лігво ворога. Їх не вивантажували як піхоту ближче до фронту – від місця вивантаження їм доводилося йти три доби. По тилах німців вони йшли часом надовго – на 2-3 тижні на відстань за 200 км, проводили розвідку боєм, брали в полон «мов», громили гарнізони, штаби та бази супротивника, захоплювали документацію, мінували дороги, влаштовували засідки.
Нерідко їм доводилося бути на вістря атак – зробити зухвалу вилазку і відвернути увагу противника від просування основних сил.
З чим доводилося стикатися «снігові примари»
Особовому складу ЛБ доводилося відчувати величезні навантаження. Переборюючи великі відстані, найчастіше вночі, бійці могли собі дозволити короткий сон вдень на привалі. Обладнати місце для сну не було ні сил, ні часу, у кращому разі – курінь із гілок хвойних дерев. Розвести багаття, щоб зігріти чи приготувати їжу, було не можна. Після тривалого маршового кидку бійцям доводилося без відпочинку йти в атаку.
Спецгрупи Вермахту на такі батальйони полювали, намагаючись вистежити їх по лижні. Німці дуже боялися «снігових привидів» – бійці ЛБ мали хорошу фізичну та бойову підготовку, крім того, на них працював фактор раптовості. У Карелії та Ленінградській області ЛБ доводилося ще стикатися з фінськими «зозулями» – снайперами-лижниками, які фіксувалися на деревах спеціальними кріпленнями і завдавали великої шкоди «летючим» радянським загонам.
Лижні ОМСБОНИ та їхній внесок у перемогу над фашистами
На початку війни НКВС одержало вказівку від ДКО про організацію бойової та диверсійної діяльності у тилу ворога. Для цього було створено окрему мотострілецьку бригаду особливого призначення. Укомплектовувалась вона переважно слухачами вищої прикордонної школи НКВС (командирський склад) та провідними спортсменами (не лише лижниками, а й боксерами, атлетами). До складу ОМСБОН військ НКВС входили два мотострілкові полки, протитанкові та мінометні батареї, роти зв'язку, автомобільна та парашутно-десантна роти, мобільні лижні загони, підрозділи матеріально-технічного забезпечення.
Основними завданнями бригади були розвідувальні операції, створення агентурної мережі на окупованих територіях, організація партизанської війни, керівництво радіоіграми, призначеними для дезінформації противника. Зусиллями ОМСБОН завдавалася величезна шкода ворожій армії: пущені під укіс поїзди з технікою, живою силою, боєприпасами та пальним; знищені залізничні та шосейні мости, промислові підприємства та склади, кабелі телефонно-телеграфні лінії; ліквідовано велику кількість агентів та посібників ворога. У зимовий період вклад лижних загонів у виконання поставлених перед ОМСБОН завданнями був дуже вагомим. Саме завдяки їм ставали можливими зухвалі операції в тилу противника в умовах суворої та сніжної зими.
Джерело: https://kulturologia.ru/blogs/160420/46113/
Источник: zefirka.net
