Давно доведено, що громадські комахи (мурахи, бджоли, оси…) мають свою мову для передачі інформації. У бджіл він «сформувався» у вигляді танців, у мурах та ос – у вигляді хімічних міток… Є своя мова у дельфінів, мавп… Як бачимо, природа дала спосіб спілкування не тільки людині.
Але до недавнього ще часу вченим важко говорити про те, чи є своя мова у вовків. Складність у тому, що майже всі хижі звірі «мовчазні». І лише в окремих випадках вони можуть подати голос.
Вовки чітко дотримуються принципу субординації. Це добре видно навіть у зоопарках, коли вовк-самець коротким тихим риком наказує вовчиці не заважати спати. Вовченята легко засвоюють нюанси в голосі батьків і не наважуються не послухатися. Але тут, мабуть, просто багатовікові інстинкти, відпрацьовані до дрібниць. Зрештою, собака теж застосовує «виховання» за методикою гав-гав стосовно цуценят. Але чи це означає, що вона їм щось «каже»? Ні, звісно. Собака-мама просто гарчанням або гавканням звертає увагу щенят на своє невдоволення. А вони самі повинні зрозуміти причину її невдоволення. «Смислового» будь-якого значення в гавкіт собаки тут немає. Парадокс? Дивно, звичайно, що собаки, маючи в прабатьках вовка, втратили здатність до внутрішньовидового «смислового» голосового спілкування.
Собака теж, як і вовк, часом може вити. Але виття у собаки – просто виття. І нічого більше. Інша річ вовк. Він виттям може багато про себе «сказати». Досвідчені мисливці-вовчатники по вою знають, чи один він чи в парі з вовчицею, втомився чи сповнений сил, ситий чи голодний, повертається з полювання чи тільки йде на неї… І вся ця «інформація» призначена зовсім не для вух мисливців, а для родичів. Навіть якщо вовк виє на Місяць, це зовсім не від нудьги чи жалю до самого себе (дивно звучить, правда?), а через те, що він відчуває тривогу.
Яскравий Місяць заважає вдалому полюванню. Вовк це розуміє. Але полювати треба – інакше простягнеш ноги. Доводиться йти на ризик. І щоб заплутати можливих мисливців, вовк виттям викликає полювання родичів – чим більше слідів буде на снігу, тим простіше уникнути погоні. Це одне з пояснень, чому вовки виють на Місяць.
Є й інше пояснення, але воно менш переконливе. Мова про сонячне затемнення. Мовляв, вовки виють на Місяць від страху, сприймаючи яскраве нічне світило за Сонце, яке ось-ось вийде з тіні Землі, і тоді все стане видно, як на долоні. Однак, хоч би яким розумним був вовк, логічно аналізувати та зіставляти події він не може. Інакше б не кидався перед червоними прапорцями на простягнутій мотузці, боячись їх перестрибнути.
Мисливці-вовчатники чудово розуміються на мові сірих хижаків. Доведено, що вовк і молодий виють по-різному. Добре відомо, що вовк, почувши виття молодого, припиняє вити і швидко йде на зближення з ним, щоб прогнати зі своєї території. Спрацьовує інстинкт суперництва. Мисливці цим користуються і таким манером (копіюючи виття молодого вовка) підманюють на постріл матерого. Але далеко не кожен вовк трапляється на цьому. У чому тоді річ?
У тому, що у статі молодого вовка має бути і якась «смислова» інформація – вона в тривалості виття, в тональності, в гучності. У різних місцевостях вовки по-різному виють. Це приблизно так, як курский і, скажімо, рязанський соловейок у співі – «колінця» вилуговують по-різному. Так і у вовків є особливі «територіальні» нюанси у війні. Були спроби «впровадження» чужих вовків у зграю з метою освіження крові. Усі вони закінчилися сумно – зграя не прийняла чужинців, які «розмовляють» на своєму «діалекті».
Мисливці переконані в тому, що у вовків є своя, вовча, мова для спілкування. Вчені також поступово схиляються до цієї думки. Але складність поки в тому, що в зоопарку вовк ніколи не витиме. А в природних умовах записати з мікрофона все різноманіття відтінків вовчого вию і розшифрувати «смислове» значення – набагато важче, ніж те саме зробити в басейні з дельфінами.
