Протягом трьох століть Європа посилено боролася з чаклунством. Через масову істерію, викликану полюванням на відьом, страти зазнали близько 60 тис. осіб. У «священну боротьбу зі злом» вірили як католики, а й протестанти, проте Русь це масштабне явище минуло. Чому?
Незважаючи на те, що полювання на відьом асоціюється у багатьох із Середньовіччям, пік інквізиції припав таки на епоху Ренесансу, а саме на XV-XVII ст. До цього чаклунство вважали забобонами, які брали свій початок у язичництві, а тому рідко виносилося на суд.
Зміни щодо чаклунства почалися у Швейцарії, де група «вільних» католиків, започаткувала рух вальденсів. Незабаром їх оголосили єретиками та посланцями диявола.
Тоді до лав чаклунів почали записувати вчених, атеїстів і просто тих, хто не згоден з постулатами католицизму. Причому деякі використовували полювання на відьом як інструмент політичного просування.
Наприкінці XV століття папа римський Інокентій VIII дав офіційний старт «священній війні», давши інквізитору з ордену домініканців Генріху Крамеру «зелене світло» на знищення «чаклунів».
Не дивно, що найбільше єретиків було виявлено у Німеччині, де папа суперничав із монархом за владу, бажаючи повернути контроль над країною. Дійшло до того, що деякі німецькі села знищувалися начисто. Щоб виправдати масові страти, Крамер випустив трактат, відомий під назвою “Молот відьом”.
Згідно з «Молотом», вплив диявола може зазнати абсолютно будь-яка людина, якщо вона не інквізитор. Особливо це стосується жінок, яких судили навіть за те, що під час близькості вони недостатньо швидко отримували задоволення. На думку католиків, статевий потяг також гріховний, тому якщо представниця слабкої статі хотіла щось більше, ніж просто продовження роду, її визнавали відьмою.
У результаті кожному богослужінні почали розповідати про чаклунках, винних в епідеміях, війнах і голоді, що викликало масову істерію в Німеччині, Голландії та Англії, а церква втрачала контроль над ситуацією.
А ось російських монархів відьми особливо не хвилювали, оскільки протистояння з церквою не було, а людей можна було тримати в страху і без міфів про чаклунство. У тих XV-XVII століттях держава тримала духовенство під контролем, тоді як у Європі такого не було.
Та й російського ченця або селянина не сильно хвилювала гріховність жінок. Що вже казати, якщо священики на Русі, на відміну від католицьких колег, мали право одружуватися. Хоча 258 судових процесів таки було ініційовано.
Щоправда, проводилися вони над чоловіками, серед яких були злочинці – змовники та бунтівники. Їх і звинуватили в чаклунстві, проте стратили лише 106 людей.
Були і релігійні конфлікти. Зокрема, церква боролася спочатку із язичницькими традиціями, а потім із старообрядцями. Але масового полювання на відьом на Русі все ж таки не було.
Источник: zefirka.net
