Чимало батьків постають перед таким питанням, коли дитина просить завести живність у домі. Враховуючи набутий досвід у психологічній науці, варто з’ясувати обставини та очікування дитини, що мають значення для вибору батьками.
Особливості обрання улюбленця
Дітям притаманна сензитивність — чутливість, яка по-різному виявляється до нового; так осягається навколишній світ. Непосередність дитини – це віра у дива, щирість, сприйняття світу у простому розумінні, на відміну від погляду на той самий світ крізь призму насиченого досвіду, достатку перемог і розчарувань, неминучих у суспільній взаємодії.
Чи помічали ви дорослих, котрі не перестають фантазувати, забавлятися, «перевтілюватися», не бояться обговорень і засуджень — це все тягнеться з дитинства, сповненого вражень та щастя. “Наївність не вада”; дитина часом запропонує настільки легкий та правильний спосіб до розв’язання проблеми, що його визнають новаторським. Я звертався б до дітей за порадою у непростих «дорослих» справах. Звісно, відповідь дитини адаптується з огляду на допуски та відповідності, проте основа, закладена у відвертому дитячому погляді, є цінною.
Дитина підростає, спостерігаючи «паралельну» дійсність світу: на вулиці — котів і псів, звірів у природному вигляді, у казках — в образі ілюстрацій. Відеоматеріал доповнюється анімаціями та забавами.
Є розбіжності, що утворюються в залежності від місцевості проживання:
- в сільській місцевості ще можна побачити та доторкнутися до корів, кіз, овець, інших тварин — у приватному господарстві та в лісі, іноді лисиці навідуються до осель;
- в мегаполісах міська культура звузила можливості контакту із звірами та залишила альтернативи у вигляді зоопарку, зоокрамниці, цирку, інших способів утримання у неволі.
Обрання друга-вихованця співвідноситься з дитячими симпатіями та здебільшого з можливостями та задумками батьків, які, обираючи звірину під себе, підштовхують дитину до того ж рішення аргументами та історіями. Дитина прагне обрати самостійно, проте не може згідно зі своєю залежною від дорослих ролі.
Як на мене, такий підхід до виховання не зовсім вдалий з точки зору психології. Це лише частина складності.
Згідно з результатами наукових досліджень у РДПУ ім. Герцена та з особистого досвіду виходить, що діти хочуть динозаврика, дракона, лисичку, вовченятка, змію, мангуста, сову — тих, чиї образи насичують свідомість під час знайомства з книгами, казками, мультиками. І тільки потім хочуть собачок, котів, козенят, морських свинок, мишок, хом’ячків, рибок… Майже ніхто не виявляє бажання завести жабу чи крокодила… Незважаючи на те, що ці тварини існують у природі.
Батьки, які не хочуть тримати у міській квартирі вовченя чи півня, направляють думки та бажання дитини на свій розсуд, повторюючи деякі образи та замовчуючи про інші. Подібним чином на свідомість дітей та дорослих впливає реклама та пропаганда — лихо нашого часу.
Насправді обрання домашнього улюбленця у міській квартирі майже завжди відбувається під впливом батьківського погляду, дитина погоджується «хоча б на щось», мріючи про інше… Одного разу, ставши зрілою і незалежною, щоб чинити опір незручній думці бодай протестом, вона обиратиме сама.
Якщо розглянемо явище з психологічної точки зору, знайдемо підтвердження: ставши дорослими, ми доволі часто обираємо для себе та дітей інших тварин, а не тих, з якими — обраними для нас — росли вдома самі. Це про щось та говорить. Повторюся, що у сільських умовах обрання та взаємодія з тваринами більш різноманітні за можливостями, частотою, глибиною пізнання природного життя, ніж у мегаполісах.
Тварини, якими найлегше керувати та які піддаються навчанню, допоможуть батькам у вихованні дітей. У межах міста є ліміти за габаритами: маленькі квартири нагадують клітки для людей, не те що для тварин. Проте справа не стільки у типовому виборі одного із багатьох, як у потрібній різноманітності звірів для гармонійного розвитку. Саме різність зовнішнього вигляду, поведінки і відмінних рис сприйняття, дресирування, інстинктів тварин потрібна дитині. І саме цього не можуть дозволити собі батьки, що живуть у місті.
Наприклад, козенята лагідні та для дитини цікаві, але як навчити їх не розкидати скрізь свої какашки? Окрім того, довкола буде сіно… Міські часто обирають звичайні види домашніх звірів — псів, котів. Але й ті, й інші бувають різних порід, в тому числі декоративних, деякі потребують уваги більше, ніж сама дитина.
Піклування про беззахисного друга — основне, чого емпірично навчать дитину домашні вихованці. Піклування систематичне та не нав’язливе, що включає годування, прибирання, вигул (за потреби). Піклування на другому місці для дитини після найголовнішого слова “мій”. Власницький інстинкт людини, навіть маленької, ніхто не відміняв.
Беручи до себе домашнього улюбленця разом з дитиною, батьки задовольняють насамперед цю головну потребу, а потім обирають «для себе» помічника і продовжують здійснювати виховання дитини через тварину, використовуючи «правильну», потрібну їм аргументацію та показуючи приклад догляду. Псів і котів обирають тому, що так заведено у всіх (дуже непереконлива батьківська аргументація), вибір відносно безпечний, відносно легко доглядати і через те, що вони піддаються простим способам навчання.
Вплив улюбленця на характер дитини
Він мій «друг», я роблю з ним все, що забажаю, а він за це на мене не ображається. Звірина стає залежною від дитини приблизно так, як сама дитина залежить у цьому віці від дорослого (батька). Домашній вихованець, по суті, беззаперечний.
Звісно, він може «показати характер», помститися запахом та «калюжею», вкусити, зіпсувати капці, меблі, обстановку. Але не говорить — не сперечається. Дитина спочатку жалкує про це, хоче спілкуватися та розмовляти, тому й опановує «мову тварини», щоб розуміти її та доносити власні бажання. Проте, здобуваючи досвід спілкування, насолоджується беззаперечністю. Не багатьом людям потрібен той, хто сперечається чи не погоджується. Завжди потрібен «вірний», який підтримує, з посмішкою радості мовчки погоджується на все, що б ви не захотіли.
Так у піклуванні виявляється прагнення особистості домінувати, підпорядковувати на свій розсуд та подобу, впливати та сяяти разом із «приятелем». Досить сумнівні людські бажання робити з твариною те, що так чи інакше не дозволяють, чинячи опір, робити з собою в соціумі інші. І тоді домашній вихованець перетворюється на компенсацію, заміну соціального спілкування.
Так, буває й таке. У цьому мало хто зізнається.
Два слова про відповідальність
Отже, домашній вихованець обраний і принесений до будинку. Радості у дитини – «повні штани». Має бути час знайомства, адаптації, навчання, а все розпочинається зі спільних забав. Адже в домі з’явився новий (або єдиний) справжній товариш, мій товариш, тільки мій.
Як пояснити дитині, чому вихованця треба берегти та захищати? У родині, де декілька малих дітей, бажання кожного мати особистого друга — велике. Берегти і захищати вихованця слід не тому, що той менший за розміром, хоча деякі звіри швидко ростуть, а тому, що він залежить постійно. Не нагодуєш, не даси води — тварина може захворіти та померти. А ті, що ходять без нагляду на вулиці або втекли від поганого життя, про них не піклувалися, або їх вигнали.
Надалі способи пояснення можуть бути різними, в залежності від зіпсованості батьків — «за погану поведінку», «за те, що вкусив», «бо напісяв», через те, що «господарі погані». На алегоріях особистість, що розвивається, продовжує пізнавати життя, обов’язково порівнюючи свою поведінку з іншими. «А я не такий, — каже він собі, — я хороший, турботливий». Соціальна оцінка важлива для дитини, особливо у віці 3-10 років.
Через домашнього вихованця батьки отримують додатковий засіб виховання. Можна маніпулювати порівнянням, прикладом, антиприкладом. Слово «маніпулювати» не завжди має негативне забарвлення і залежить від обставин, ситуації, контексту, так чи інакше маніпулюють іншими всі, або прагнуть цього. Головне інше. Домашній вихованець — всього лише можливий інструмент навчання, піклування, відповідальності. Докорінно не змінить світ або взаємини між членами родини. Може вийти добре, а може бути і навпаки, що нерідко трапляється.
Чимало дітей мають домашніх вихованців, а спілкування з ними допоможе встановити зв’язок і з ровесниками. Домашня тварина стає дитині товаришем, результат догляду проявляється у незвичайних рішеннях у форматі соціального змагання з іншими: у спільнотах за інтересами, виставках тварин, їм обирають вбрання, підстригають і роблять зачіски, показують перед друзями, фотографують та роблять селфі, задовольняючи власні інстинкти. У світі це є актуальним.
Виникають спільні заняття, що покращують спілкування — можна обговорювати, обмінюватися досвідом, інформацією. І навіть лікувати за потреби. Хтось і рибок в акваріумі обирає та доглядає за ними. Проте з тією ж метою. З щоденного догляду виникає відповідальність — цього теж вчить спілкування з меншими братами. Так дитина краще соціалізується.
Основне у піклуванні про братів наших менших — розуміння, що поруч також жива істота зі своїми особливостями, бажаннями, часом вимогами, реакціями. Таким чином, навчаючись взаємодії з улюбленцем, дитина навчається і взаємодії з однолітками.
