Коли лише смерті злочинця було недостатньо, вдавалися до особливого покарання – осуду пам'яті. Ось тоді засуджений міг повністю піти у небуття. Часом так і відбувалося, але іноді виконання цього суворого вироку дарувало злочинцеві справжнє безсмертя. На жаль, лише у переносному значенні цього слова.
Стародавній звичай засудження пам'яті
Зараз це називається damnatio memoriae – “прокляття пам'яті” латиною. Формулювання було не знайоме римлянам, зате саме явище стало для античності справою звичною. У імператора після смерті була можливість або стати шанованим нарівні з богами, або назавжди зникнути з народної пам'яті. Щоб ім'я імператора чи іншого високопоставленого патриція скоріше забулося, знищувалися усі його зображення, як графічні, і скульптурні; вилучалися з обігу монети, на яких було викарбувано профіль цієї людини, з літописів та законів зникали будь-які згадки про неї.
На барельєфі колись було зображено імператора Доміціана, потім його місце зайняв імператор Нерва. Зображення наступника (четверте зліва) відрізняється від інших фігур неправильним співвідношенням голови та тіла.
Не слід плутати процедуру прокляття пам'яті зі звичайним вандалізмом, коли витвори мистецтва та різні цінності руйнуються стихійно, з однієї лише ненависті до поваленого тирану. Ні, це посмертне покарання було цілком офіційним, воно набирало чинності лише за рішенням Сенату. Крім знищення та зміни матеріальних предметів, було прийнято скасовувати всі свята та заходи, створені за ініціативою або за активної участі засудженого.
В особливо драматичних ситуаціях знищенню підлягала і сім'я винного: так сталося після засудження консула Сеяна, який був схоплений і страчений за звинуваченням у змові. Дітей Сеяна також було вбито.
На римських монетах видно слід від стертого імені Сеяна.
У деяких випадках при черговій зміні влада викресленого колись із пам'яті повертала до кола тих, кого шанують і вихваляють нащадки. Наприклад, підданий прокляттю імператор Нерон повернувся з небуття після вступу на трон імператора Вітелія.
Археологами виявили дві мармурові голови імператора Калігули – обидві вони колись становили частини скульптур на повний зріст. Після того, як покарання набуло чинності і Калігулу було наказано “забути”, статуї обезголовили, щоб згодом приєднати до них голову вже нового імператора – римські скульптори часом були дуже практичні. Що ж до статуй, відлитих із металів, то вони, на жаль, були приречені на знищення, і залишається лише гадати, скільки творів мистецтва втратила історія через практику damnatio memoriae.
Мармурова голова імператора Калігули, колись відокремлена від скульптури на повний зріст.
У період існування імперії прокляття пам'яті наздоганяло десятки римських імператорів та їхніх найближчих родичів, включаючи Марка Аврелія, Агрипіну – матір Нерона, Мессаліну, Доміціана.
Але все ж таки честь винаходу такого покарання належить не Риму – засудження пам'яті існувало і раніше. У Стародавньому Єгипті процедуру знищення спогадів і слідів існування піддавалися фараони – зі стін гробниць та храмів сколювали їхні зображення та імена. А фараон Ехнатон пішов далі – він наклав це покарання на богів – насамперед, на “батька” всіх єгипетських правителів, бога Амона-Ра. Зрозуміло, згодом статус богів було відновлено і вже настала черга самого Ехнатона піддатися посмертним санкціям.
З цього давньоримського зображення було видалено портрет Гети, брата імператора Каракали, вбитого за наказом останнього.
У IV столітті до н. Це було після підпалу храму Артеміди в Ефесі, який здійснив якийсь Герострат, бажаючи прославитися. Винний був страчений і засуджений до забуття, але судді перестаралися, ретельно втовкмачуючи сучасникам ім'я того, кого не можна було більше згадувати.
Схожі казуси траплялися і згодом. У XIV столітті за скоєні злочини було обезголовлено венеціанський дож Фальєро Маріно. Як один із заходів щодо знищення спогадів про злочинця в залі Великої ради, на стінах якої були увічнені дожі, ім'я страченого було замінено на напис: «На цьому місці було ім'я Марино Фальєро, обезголовленого за скоєні злочини».
Напис, який увічнив заборонене ім'я Фальєро.
Засудження пам'яті у Росії
Найзначнішим і, як не парадоксально, відомим випадком засудження пам'яті в Російській імперії стала історія Івана Антоновича, імператора-немовля, поваленого Єлизаветою 25 листопада 1741 року. У цьому випадку засудженому до забуття правителю, якому на той момент було трохи більше року від народження, зберегли життя. Він був розлучений з батьками та сім'єю, отримав інше ім'я і назавжди втратив свободу та можливість спілкуватися з кимось крім своїх тюремників.
Малолітній імператор Іван Антонович.
За велінням нової імператриці відразу після перевороту було наказано знищити або належним чином змінити всі документи, де фігурувало ім'я Івана VI, вилучалися оди на честь його сходження на престол, у тому числі авторства Михайла Ломоносова, монети із зображенням в'язня було наказано здати, їхнє зберігання прирівняло.
Імені Івана Антоновича немає на пам'ятниках, присвячених російським правителям – у тому числі на Романівському обеліску в Олександрівському саду у Москві. Боротьбу з пам'яттю про свого попередника Єлизавета вела все своє життя.
Будинок тестя Пугачова, козака Кузнєцова.
Щось схоже здійснила й інша імператриця, Катерина II, після пугачівського повстання поставили собі за мету повністю витравити спогади про бунт з історії та з народної пам'яті. Було спалено будинок, у якому жив Омелян Пугачов. Навіть річка Яїк, на якій і спалахнуло повстання козаків, не уникла розправи – сама вона, зрозуміло, постраждати не могла, а назва була замінена на звичну сучасній людині «Урал».
Як ще намагалися викреслити з пам'яті засуджених на забуття
Поширеним явищем у радянську епоху було зникнення імен та фігур не лише з документів, а й із фотографій. Певна подоба стародавнього damnatio memoriae спостерігалася, наприклад, у пострадянських державах, де масово демонтувалися пам'ятники Леніну та змінювалися географічні назви, що нагадували про СРСР.
Фото, на якому ліворуч від Сталіна зображено Миколу Єжова.
Після того, як Єжов був засуджений, він зник із фотографії.
У парку Саратоги в США є незвичайна пам'ятка, що зображує лише прострілений генеральський чобіт. Напис на пам'ятнику розповідає про те, кому присвячено цей твір блискучому генералу, на цьому місці пораненому в ногу під час війни за незалежність. І все – прізвище сміливця на пам'ятнику відсутнє. Генерал, чиє ім'я історія все ж таки зберегла, звався Бенедиктом Арнольдом, він справді був одним з героїв Колоніальної війни, але згодом заплямував свою честь казнокрадством і був засуджений на засудження та забуття. Своїми днями генерал закінчив в Англії.
Пам'ятник генералу Арнольдові без вказівки його імені.
У деяких випадках покарання забуттям призводило до певних результатів і, можливо, додало білих плям до історичної науки. Але часто при застосуванні цієї старовинної санкції виникав протилежний ефект, який зараз називається ефектом Стрейзанд. Це феномен, який описує швидке та широке поширення інформації після спроб вилучити її із загального доступу. Здебільшого цей ефект досягається завдяки Інтернету.
Назва виникла після того, як американська актриса Барбра Стрейзанд подала судовий позов проти сайту, який публікував фото Каліфорнійського узбережжя, там серед тисяч інших знімків виявився і будинок самої Барбри. Суд у результаті відхилив вимоги, але за час процесу популярність фотографій, видалення яких вимагала актриса, досягла небувалого рівня. Вже за місяць після початку суперечки кількість звернень на сайт досягла півмільйона.
Джерело: https://kulturologia.ru/blogs/120620/46685/
Источник: zefirka.net
