«Пия, сюди! Come here! Назад, я сказала! Повернись, дурепа! Хіба не бачиш – автівка їде?! Десь так я верещала на узбережжі Північного моря на англійського пойнтера, народженого і зрощеного в Норвегії. Притому виучку собака здобула «вищого мисливського гатунку». Даний «атестат» припускав, що кожний наказ працьовитий мисливський пойнтер повинен розуміти миттєво і виконувати без обговорень.
Однак наша з Пією біда полягала в тому, що вона була «мешканкою» Королівства Норвегії, а я – заїжджою з Білорусі. Пія «розмовляла» лише норвезькою (незважаючи на британське походження породи), я ж – російською та англійською. Що, по суті, для пса означало ні на якій. Мої волання, напевно, сприймалися нею приблизно так само, як нами сприймається «пустий» собачий брех: пес гавкає – вітер розносить.
Вважаючи себе доволі «обізнаною» собачницею з досвідом, я навіть подумати не могла, що колізія з мовним бар'єром є актуальною і в даній справі. Чомусь думалося, що якраз із собачою братією можна спілкуватися будь-де, інтуїтивно покладаючись виключно на емоційне наповнення голосу і жести. І тому вірилося, що спілкування все рівно буде обопільним і, головне, результативним.
Як з’ясувалося, закордонні собаки мають ті самі комунікативні труднощі, що і люди-іноземці (в чому мені і довелося пересвідчитися). Іноді подібне непорозуміння перетворюється навіть на серйозне загальнодержавне питання. Нещодавно в інтернет-новинах промайнула замітка про те, що британська поліція почала залучати для служби в місцевих кінологічних лавах немісцевих собак, вербуючи їх зі Словаччини, Голландії і Бельгії. На сьогоднішній день в Йоркширському відділку, наприклад, вісім із сорока восьми службових псів – іноземці.
Одними з перших в Великобританії з'явилися чотирилапі новобранці зі Словаччини. Господарів-земляків до привезених псів не додавалось (імовірно, з економічних міркувань – навіщо поліції додаткові інвестиції?). Тому проблема спілкування постала руба з перших днів. Пси-словаки зверхньо ігнорували представників британського правопорядку, як і всі накази англійською мовою. Щоб виправити становище, довелося декільком Боббі терміново відправитися в дорогу і провести пару днів далеко від рідного дому – чужу мову підвчити і, водночас, найняти відповідного перекладача (для перманентної лінгвістичної підтримки нового проекту в Британії).
Ні мало, ні багато – 14 тижнів знадобилося на «притирання» іноземних псів і місцевих поліцейських. В результаті народився єдино можливий компроміс. Команди зараз віддаються собакам двома мовами – спочатку «рідною», потім англійською. Але британці, все ж таки, продовжують мріяти про те, як одного разу одна з мов (звісно, яка) непомітно щезне з командного коду. Ось тоді всі полегшено зітхнуть і поставлять крапку в цьому експерименті.
Схоже, що питання спілкування людей і собак з кожним роком набуває все більш і більш міжнародного характеру. Ймовірно, в першу чергу, від того, що росте і розповсюджується трансконтинентальний «собакообмін». Інакше кому б прийшла в голову ідея написати такий «серйозний» бестселер як «Навчіть свого собаку іноземної мови». by Maya S. White)?
У прес-релізі, випущеному в листопаді 2007 року, йдеться, що на створення цієї роботи Маю Уайт надихнув її пес Норік, який «знав» три мови – російську, білоруську та німецьку. Автор вважає, що це не межа собачих можливостей і пропонує розширити лінгвістичний перелік – навчити чотирилапих улюбленців ще й японській, іспанській та італійській. Варто також зауважити, що предметом особливої гордості видавців є факт схвалення книги легендарною системою «К-9» (стандартизований курс для тренування собак; собаки-поліцейські, які пройшли спеціальну підготовку та зараховані на діючу службу, так і називаються – «К-9»).
Вирішивши на власні очі пересвідчитися у зацікавленості «К-9», я вирушила на офіційні сайти спецдепартаментів США. Все вірно. Американська поліція навіть і не приховує, що європейськими собаками вона цікавиться більше, ніж представниками службових порід місцевого походження (у європейців і генотип «чистіший», і вони обходяться значно дешевше). Американські тренери «К-9» регулярно об'їжджають європейські розплідники – відбирають кандидатів, які підходять для служби. Так на головних сторінках поліцейських сайтів з'являються фотографії з коментарями на зразок: «Це офіцер Келліхер та його «К-9» східноєвропейська вівчарка Буфф. Буфф – тактичний патрульний пес. До її обов'язків входить пошук небезпечних підозрюваних, затримання злочинців, а також надання пошуково-розшукової підтримки командам спецпідрозділу SWAT П'ять років тому Буфф було вивезено з Голландії».
Що ж, здається, «собакообіг» у світі дійсно «міцніє». Але, схоже, поки що лише в рамках специфічної програми «К-9». Так що, вирушаючи в заморські країни, уточніть, про всяк випадок, як звучатимуть мовою аборигенів найпростіші команди на зразок «Іди-сюди-я-тебе-зараз-поглажу…» або «Геть-геть-звідси-страшний!».
