У період з 1861 по 1917 роки межі Російської імперії покинуло понад 4,5 мільйона осіб, з яких близько половини знайшли притулок в Америці. Згідно з даними перепису, на зорі ХХ століття в США мешкало 1,7 мільйона російських емігрантів. При цьому абсолютна більшість переселенців (близько 80%) — це прихильники різноманітних релігійних рухів, які зазнавали утисків на рідній землі, отримуючи ярлики сектантів, розкольників та єретиків. Серед них були і старообрядці, які не прийняли реформу Никона, і представники неправославних християнських віросповідань, і послідовники різних релігійних об’єднань і сект.
Покарання для іновірців у Російській імперії
Молокани на Кавказі./Фото: поисков.рф
У Російській імперії духовне життя було нерозривно поєднане зі світськими законами. Відхилення від православного християнства та належність до інших релігій вважалися правопорушенням проти істинної віри. До категорії релігійних злочинців відносили старовірів, молокан, духоборів, штундистів, скопців, суботників та інші конфесії, які розглядалися як секти.
У «Уложенні про покарання кримінальні та виправні» від 1845 року відступництво від віри було виділено в окремий розділ. Зокрема, за відмову від здійснення хрещення та виховання дітей у православній вірі передбачалося ув’язнення терміном до 2 років. За перехід з православного християнства в іншу віру підсудного позбавляли всіх прав і забороняли підтримувати зв’язок з дітьми до моменту повернення у колишню віру. Якщо розкольник розповсюджував «єресь» серед інших осіб, йому загрожувало покарання у вигляді заслання та виправних робіт строком до 2 років.
За відвернення від православної віри шляхом підбурювання або примусу передбачалися найсуворіші заходи впливу — тілесні покарання батогами, таврування та заслання на каторжні роботи терміном до 15 років.
Проте ключовим фактором масової релігійної еміграції були не тільки кримінальні покарання, а й запровадження обов’язкової військової повинності у 1874 році. Сектанти рішуче заперечували проти військової служби та виступали проти війни: «Батьківщини на землі не маємо… прагнемо батьківщини небесної, а земне не цінуємо і оберігати її не бажаємо».
Коли почалася еміграція старообрядців до Нового Світу
Старообрядці з Уралу./Фото: ruvera.ru
Еміграційний рух старообрядців розпочався одразу після Собору 1667 року, який став початком розколу Російської православної церкви. Після цієї події всі, хто не погоджувався з оновленими обрядовими традиціями, отримали назву розкольників, піддавалися відлученню від церкви та зазнавали утисків з боку владних структур.
Цілі общини старообрядців переїжджали на території Речі Посполитої та балканські землі Османської імперії, де їм було гарантовано повну свободу віросповідання. У Польщі, Латвії, Литві та на берегах Чудського озера в Естонії до сьогодні існують поселення російських старообрядців.
Наприкінці 80-х років XIX століття старовіри почали освоювати Новий Світ. Одними з перших в Америку перебралися російські розкольники з Сувалок (Польща) та сільських поселень поблизу Мінська. Перші згадки про еміграцію поморських старовірів до Пенсільванії датуються 1888 роком.
Які релігійні громади емігрували до Америки
Члени громади духоборів./Фото: avatars.mds.yandex.net
Одними з перших релігійних емігрантів з Росії стали духобори. Представники даної конфесії відкидають зовнішню церковну обрядовість, здійснюють сповідь лише перед Богом і не визнають зовнішніх відмінностей між людьми. Обряд шлюбу у них не вважається таїнством, а всі богослужіння проходять у домашніх умовах. За часів правління Олександра I духоборам не завдавали утисків і навіть звільнили їх від присяги, проте гоніння відновилися вже за Миколи I. У 1841 році членів цієї релігійної групи висилали до Грузії та Азербайджану, а в період з 1841 по 1845 роки було переселено близько 5 тисяч духоборів. Після запровадження на Кавказі загального військового обов’язку члени секти почали активно висловлювати протест та демонстративно спалювати зброю.
Переслідування з боку влади змусили духоборів, які завжди виступали проти військової служби, емігрувати до Канади, де до сьогодні проживають понад 30 тисяч їхніх нащадків.
Меноніти — ще одна релігійна течія, послідовники якої були змушені тікати з Росії. Серед менонітів переважали німці та голландці, які переселилися до Росії ще за часів Катерини II. Імператриця обіцяла емігрантам свободу віросповідання та безстрокове звільнення від військової повинності. Однак у 1874 році всіх іноземних переселенців було визнано військовозобов’язаними. Така вимога суперечила релігійним переконанням менонітів, і вони прийняли рішення покинути країну. Проте Росію вони не забули, і під час Громадянської війни надіслали з Америки фінансову допомогу у розмірі 75 000 доларів.
Молокани в Російській імперії були зараховані до “особливо шкідливої єресі” і також не бажали проходити військову службу, оскільки це йшло врозріз з їхніми релігійними принципами. «Ходоки», відправлені до Америки та Канади, надавали неоднозначну інформацію про умови життя за кордоном. Попри це, на початку XX століття у громаді молокан на Кавказі було прийнято майже одноголосне рішення про еміграцію до Нового Світу.
Як відомі письменники допомагали розкольникам з переселенням
Молокани, які прибули до Лос-Анджелеса./Фото: static.tildacdn.com
Вартість переїзду з Росії до Америки становила приблизно 150-200 рублів на одну дорослу людину і 50 рублів на дитину віком до 12 років. Не всі члени релігійних громад мали змогу отримати закордонні паспорти. Близько 40% сімей мали синів призовного віку, тому їм доводилося залишати країну нелегально, перетинаючи кордон з Туреччиною та Персією.
Значну частину витрат на переселення іновірців взяли на себе письменники Максим Горький, Лев Толстой, його соратники Володимир Чортков і Петро Кропоткін, купці-старообрядці і представники російської інтелігенції. Для того, щоб витратити свій гонорар на еміграцію молокан, Лев Толстой вирішив прискорити роботу над відкладеним романом «Воскресіння».
Чим емігранти займалися на чужині
Російські фабричні робітниці з Філадельфії./Фото: ic.pics.livejournal.com
Російські мігранти приїжджали до Америки практично в злиднях. Згідно зі статистичними даними за 1910-1914 роки, лише 5,3% переселенців привезли із собою понад 50 доларів. Вони селилися компактними общинами у штатах Оклахома, Канзас, Північна та Південна Дакота. Значна частина молокан мешкала у Сан-Франциско та Лос-Анджелесі. При цьому чимало представників російських релігійних груп тривалий час відмовлялися приймати американське громадянство, оскільки вважали себе громадянами небесної імперії.
Існували благодійні фонди для іммігрантів, і лише за 1910 рік російським переселенцям з них виділили близько 400 тисяч доларів. Багатьох американців вразила книга Джорджа Кеннана «Сибір і система заслання», в якій Росія поставала майже як уособлення пекла на землі. Тому мешканці США вважали, що на їхній «землі Свободи» росіянам необхідний тривалий період адаптації.
Для переселенців життя в Новому Світі справді здавалося раєм. Наприклад, місячна зарплата некваліфікованого робітника в Америці в перерахунку на рублі становила в середньому 70 р., а в Росії за аналогічну працю платили 15. Зарплата американського муляра складала майже 200 рублів, а російського – 50.
На робітників з Росії у США був великий попит, особливо там, де потрібна була «фізична сила, та надзвичайна витривалість». Переселенці не марнували час і швидко накопичували капітал для гідного життя.
Близько 70% російських емігрантів у США займалися сільським господарством та розведенням худоби, приблизно 20% працювали робітниками, а 10% обрали сферу торгівлі та обслуговування.
У Нью-Йорку на той час діяла «Російсько-американська колоніальна компанія», яка збирала та розповсюджувала відомості про вільні землі Нового Світу з детальним описом кліматичних умов. Російські громади, які накопичили достатній капітал, викуповували вільні ділянки, утворюючи там невеликі поселення.
Джерело: https://kulturologia.ru/blogs/260120/45279/
Источник: zefirka.net
