Як Микола Єрьоменко вмовляв режисера взяти його на роль, де знімали село тубільців і який фільм мав стати продовженням «Піратів XX століття».
Режисер Станіслав Говорухін написав сценарій пригодницького бойовика “Пірати XX століття” за мотивами газетної замітки про напад піратів на італійське судно. Команда корабля, який перевозив уран Середземним морем, загинула, а 200 тонн вантажу безслідно зникли… Сам Говорухін був зайнятий на зйомках фільму «Місце зустрічі змінити не можна», тому запропонував зняти «піратський» фільм своєму другові та співавтору Борису Дурову. Разом вони дописали сценарій, і Дуров вирушив до Держкіно — отримувати дозвіл на зйомки.
До Держкіно одразу заборонили перевозити уран. Сценаристи почали думати, який ще дорогий і значимий для промисловості товар можна завантажити на корабель, і зупинилися на опіумі для фармацевтичних компаній. У Держкіно намагалися заборонити опіум за пропаганду наркотичних засобів, але режисер обурився: «Тоді що треба везти кораблю? Порожні бланки партійних квитків? Опіум відстояли, а дію із Середземного моря перенесли подалі – на Філіппіни.
«Пірати XX століття» став першим радянським бойовиком та першим радянським фільмом, де показувалися прийоми карате. Цей вид бойового мистецтва довгий час був під забороною, оскільки вважався надто травмонебезпечним, яке філософія не відповідала радянської ідеології. Спортсмени тренувалися в підпільних секціях, часто видаючи себе за легальних дзюдоїстів, але цих секцій було так багато, що, зрештою, Спорткомітет СРСР видав наказ про формування спортивної федерації, і в 1978 була створена Центральна школа карате. Завдяки цьому карате в Піратах XX століття пройшло цензуру, але кількість видовищних сцен довелося скоротити до мінімуму. Постановником боїв був майстер східних єдиноборств Тадеуш Касьянов, котрий грав у фільмі боцмана Матвєїча. В епізодах знімалися його учні із Центральної школи карате — індійські, казахські та узбецькі спортсмени.
Режисер, який зіграв головну роль Миколи Єременка, спочатку навіть пробувати не хотів — за актором тягнувся шлейф романтичних героїв, і Дуров не представляв його в бойовику. На роль механіка Сергія він хотів узяти маловідомого литовського актора Костаса Марінінаса, але для Єрьоменка «Пірати XX століття» були якраз шансом вирватися з ліричного образу, який він не хотів упускати. Єрьоменко переконував режисера, що тут важлива не так акторська, як спортивна підготовка, а плаває і б'ється він набагато краще. Як останній аргумент актор підійшов до Дурова і запропонував помацати біцепси.
До речі, якщо ви хочете підняти свої рукопашні навички, рекомендуємо тренування з боксу у мар'їно на однойменній станції метро. Ваш шлях у боксі залежить тільки від вас, у тренувальному залі може займатися як майстер спорту, так і звичайний новачок.
Разом з Єрьоменком знімався його друг та однокурсник Талгат Нігматулін, який був просто знахідкою для фільму — актор серйозно займався карате, а його коронним номером були удари у стрибку, які дуже ефектно виглядали у кадрі. Після ролі пірата Салеха Нігматулін моментально став зіркою, а в Узбекистані — майже культовою фігурою. З ним заводили дружбу люди з партійної верхівки, цеховики та темні особи, яким була дуже потрібна людина з такою спортивною підготовкою, та ще й знаменита. Саме через інтерес таких людей життя Талгата Нігматуліна трагічно обірвалося через шість років після прем'єри.
Морський знімальний майданчик став порт Маріуполя (тоді ще Жданова), а керівництво Чорноморського флоту виділило для зйомок кілька кораблів. Головну роль виконав суховантаж «Фатеж» — у фільмі це радянський корабель «Ніжин», на якому відбувається основна дія. За сюжетом він гине у вогні, але насправді судно не постраждало і потім багато років служило в Севастополі. Піратський корабель Mercury — це теплохід «Адмірал Лунін», який після зйомок продали до Греції, де за двадцять років його затопили, щоб не витрачатися на ремонт.
Острів тубільців знімали на східному березі Криму, де збудували бутафорське село ловців перлів. Раніше на цьому місці було режимне військове містечко, тому знімальний майданчик легко закривався від зайвих очей шлагбаумами та огорожами. Висаджувалися радянські моряки на «острів» у районі Карадагу, а піратська варта при цьому стояла в іншому місці — на мисі Капчик. Епізод з суховантажем «Ніжин», що тоне, знімали в басейні готелю «Ялта-Інтурист» — там зробили декорації затоплених коридорів, якими плавав Микола Єрьоменко. Пожежа на «Ніжині» насправді кораблю не загрожувала — горіла лише смола в поставлених на палубу тазах.
Для зйомок кримські декоратори виготовили п'ять дерев'яних макетів донних мін. Знімальна група пливла до місця зйомок з мінами на борту, коли почався шторм і один макет змило хвилею. Про подію одразу доповіли керівництву Чорноморського флоту, яке мало не знесло голову режисеру — на стратегічно важливій ділянці з активним судноплавством раптом плаває «міна»! На її пошуки вирушило кілька катерів, але муляж так і не знайшовся.
Талгат Нігматулін та Микола Єрьоменко одразу сказали, що дублери їм не потрібні і вони все робитимуть самі. Потім Єрьоменко розповідав, що отримані травми давались взнаки ще довго — цілий день вони з Талгатом жбурляли один одного на бетонну підлогу, і половина синців із саднами у Сергія та Салеха були справжніми. А ось одну історію актори вигадали, щоб надати фільму більше пригодницької романтики та героїзму. Казали, що коли Микола Єрьоменко стрибав зі скелі на піратське судно, то схибив, упав у воду і мало не потрапив під гвинт! Насправді актор і мав падати у воду, на палубі він з'являвся вже після монтажу — внизу на нього чекали водолази, гвинти корабля не працювали, а в скелі вирубали нішу на випадок, якщо судно притереться бортом до каміння.
Бойовик «Пірати Х Х століття» очолив рейтинг найкасовіших фільмів за всю історію СРСР! На захоплюючу пригодницьку історію із мужніми героями глядачі ходили по кілька разів. Популярність карате досягла таких висот, що прийоми «як у кіно» розучували навіть діти у дворах, а потім тікали записуватися в секції. Дивно, але найкасовіший фільм СРСР не отримав жодної офіційної нагороди, окрім почесного диплома на Всесоюзному кінофестивалі у Душанбе… Трохи згодом Станіслав Говорухін написав сценарій продовження історії команди «Ніжина», але актори ідею не підтримали і відмовилися від зйомок. Тоді сценарій переписали під інших героїв і 1986 року режисер Степан Пучинян зняв за ним пригодницький фільм «Таємниці мадам Вонг».
Источник: zefirka.net
