На деревах можуть виростати не тільки яблука, а й суниця, хліб, корнішони, ласощі та навіть шинка. Дані дива існують в дійсності. Розповідаємо.
Хлібне дерево
Плоди: зеленуваті, зморшкуваті, до 4 кг і більше, діаметром – до 30 см.
Місце зростання: Нова Гвінея, острови Океанії, Вест-Індія.
Ззовні фрукт хлібного дерева подібний на дуріан, проте не настільки колючий і, головне, без запаху. А смак зовсім нагадує бульбу. Чому тоді хліб? Тому що плоди калорійні, поживні та загальнодоступні: з одного дерева можливо збирати до 200 «буханок» на рік. А ще вони консервуються, правда, своєрідним чином.
Окрім простого варіанту – зробити з плодів сухарі, котрі можуть зберігатися до декількох років, – існує і складний. Так, полінезійці заготовляють свіжі плоди. Їх миють, нарізають, щільно пакують в листя геліконії чи банана, а далі закопують в землю, де ті в результаті бродіння успішно перетворюються в масу, котра нагадує тісто. Цей напівфабрикат лишається придатним до споживання кілька років. Перед подачею до столу «тісто» обертають у листя і підсмажують на кокосовій олії. Плоди також можливо тушкувати, відварювати чи їсти в сирому вигляді. І так, з них іще роблять млинці, спершу розім’явши сушені плоди у борошно.
Цікавий факт
Запилюють хлібне дерево зовсім не комахи, а кажани. А ще його плоди посприяли утворенню нової етнічної групи, хоч і невеликої. Це європеоїдно-полінезійські нащадки команди славнозвісного корабля «Баунті», члени котрого наприкінці XVIII століття після голоду на Ямайці вирушили в плавання за саджанцями хлібного дерева, умудрилися побитися декілька разів і частково знищити себе. Втім, їхні нащадки живуть і процвітають у Південній півкулі, зокрема на острові Піткерн.
Огіркове дерево
Плоди: видовжені з колючками, неїстівні.
Зростання: ендемік острова Сокотра (Ємен).
Екзотичне огіркове дерево, чи сокотранський дендросіціос, як і наш городній огірок, належить до родини гарбузових. Це взагалі єдина деревинна рослина родини: щось на зразок гарбуза, тільки дерево. А ще сукулентне і заввишки аж до 7 м, з голим, подібним на ногу слона, і роздутим від соку стовбуром. Діаметр його може доходити 1 м. Разом з тим стовбур легко ріжеться ножем, тому м'якоть навіть використовують як корм для худоби. Зверху — крона з колючого листя, схожого на гарбузове, але дрібніше. Все разом віддалено нагадує чи товсту березу, чи лисий баобаб.
Цікавий факт
Огірковим іще називають дерево білімбі, що росте у Південно-Східній Азії. І хоча до родини гарбузових воно не має жодного відношення, плоди його, що виростають не тільки на гілках, а і на самому стовбурі, так само нагадують огірки. Не так сильно, як у дендросіціоса, проте їх можливо вживати в їжу. Щоправда, не сирими (вони надміру кислі), а як гарнір до різних наїдків. А ще з них готують конфітюр та желе.
Цукеркове дерево
Плоди: бурі, сухі, з кісточками.
Місце зростання: Японія, Східний Китай, Корея, передгір'я Гімалаїв.
Апетитна народна назва даного дерева досить різко контрастує з його біологічним ім'ям — солодка говіння (хоча б друге слово все ж таки пов'язане з чимось зі світу карамелі).
Це велике дерево сягає 10-20 м у висоту і має дуже декоративну розлогу крону. У липні ця краса квітне невеличкими кремовими суцвіттями, з яких потім формуються м’ясисті плодоніжки з сухими кісточковими плодами на кінцях. Так от смачні не ці плоди, а власне плодоніжки! Причому просто з гілки – в сирому вигляді. На смак вони нагадують чи то льодяники, чи то кислуватий ізюм, тому говіння ще називають японським родзинковим деревом. Плодоніжки також підсушують, подібно до родзинок.
Цікавий факт
У Стародавньому Єгипті, Вавилоні та Римі цукеркове дерево вважалося лікувальним засобом «від 1000 хвороб», починаючи від «зневіри» і поновлення бадьорості до недокрів'я розсмоктування тромбів. Та й у Росії цар Олексій Михайлович свого часу наказав аптекарям вирощувати його у своїх садах. Наскільки це було втілено в реальність — історія не повідомляє: дерево все ж таки віддає перевагу більш м'якому і сонячному клімату, аніж той, котрий панує на більшій частині території нашої країни.
Ковбасне дерево
Плоди: витягнуті, завдовжки до 60 см.
Місце зростання: тропічна Африка.
Кігелія африканська на вигляд подібна до звичайної акації. Але ось після цвітіння на гілках з’являються довгі «ковбаси», що звисають донизу так само, як сервелат на ринку. Вага однієї такої «палиці» сягає 8 кг! Нічого спільного з салямі, докторською чи краківською вона не має. Її зовсім не можна їсти. Хіба що насіння, та й то в смаженому вигляді, бо в сирому воно отруйне. Втім, для місцевої фауни це не проблема: «ковбасу» із задоволенням поїдають гіпопотами, мавпи та жирафи. Насіння люблять папуги, а квіти та листя – слони та антилопи.
Цікавий факт
Плоди ковбасного дерева містять протеїн кігелін, котрий сприяє виробленню шкірою колагену, еластину та гіалуронової кислоти. Тому африканську «ковбасу» активно використовують у косметичній промисловості. Місцеві жителі лікують нею ревматизм, зміїні укуси, сифіліс, виганяють злих духів і навіть зупиняють торнадо!
Полуничне дерево
Плоди: кулясті, розміром 2-3 см.
Місце зростання: схили Гімалаїв в Індії та південній частині Центрального Китаю, Австралія, Нова Зеландія, Чорноморське узбережжя Кавказу, Крим.
Наукова назва даного вічнозеленого дерева не така романтична — кизил головчастий. Проте за характерні червоні плоди його називають полуничним – ззовні вони справді нагадують цю ягоду. А ось внутрішній вміст неоднозначний. М’якоть желеподібна і слизька з безліччю досить великого насіння, смак специфічний, на любителя — втім, солодкий.
Цікавий факт
Кизил часто називають диявольською ягодою. Східна легенда говорить, що жадібний Диявол випросив у Аллаха у власність рано квітучий кизил (це дерево квітне задовго до розпускання листя дуже ранньою весною), проте терпіння, аби дочекатися ягід, йому не вистачило. Це підштовхнуло його на дивний крок — віддати кизил людям, а ті пізно восени зібрали солодкі плоди, насміхаючись над нерозумним Дияволом.
Малинове дерево
Плоди: 2,5-5 см в діаметрі, червоні чи темно-бордові.
Місце зростання: Східна Азія, Афганістан, Іран, Китай, чорноморське узбережжя у районі субтропічної зони.
Плоди кучерявця тристінного і справді ззовні нагадують малину, а ось за смаком — скоріше, хурму. Цікаво, що червона м’якоть (а також гілки та листя) даних плодів містить білий сік, насіння ж коричневе і дуже подібне до зернят конопель. На чорноморському узбережжі дана «малина» достигає аж у листопаді, коли з дерева облетить все листя.
Цікавий факт
У Китаї листям кучерявця годують шовкового шовкопряда, адже дерево якраз і відноситься до родини шовкових. Ягоди кучерявця ви навряд чи знайдете на полицях магазинів у північних областях. Вони настільки соковиті та м’які, що не придатні для транспортування їх потрібно з’їдати протягом декількох годин після збору. А ось зварити варення з такої малини дуже навіть можливо.
Источник: zefirka.net
