Навіщо в СРСР панельки покривали дрібною скляною плиткою

Історично нещодавно завершилася радянська епоха, і тому ми маємо можливість спостерігати технології того часу в їхньому первозданному вигляді, які помітно відрізняються від сучасних аналогів. Часто ці технології викликають у людей запитання та здивування. Наприклад, багато людей цікавляться, чому в СРСР при будівництві панельних багатоповерхових будинків їхні фасади виготовлялися маленькими скляними квадратиками. Виявляється, що така обробка виконувалася не тільки для естетичного ефекту, але і для того, щоб надати конструкціям певних корисних властивостей.

Після закінчення Другої світової війни в СРСР постало гострою проблемою житлове питання. Замість зруйнованих у ході бойових дій та бомбардувань старих будинків почали зводити нові, сучасні за своєю конструкцією. Одним із найпоширеніших типів житла стали панельні будинки, які збиралися як конструктор із бетонних елементів, виготовлених на заводах залізобетонних виробів.

Багатоповерхові панельні будинки збиралися дуже швидко, і витрати на їхнє будівництво були мінімальними. Однак вони також мали й суттєві недоліки. До них можна віднести непривабливий, нудний зовнішній вигляд. Будинки, збудовані з панелей, виглядали однаково, і нові райони здавалися похмурими. Крім того, згодом почали виявлятися проблеми із конструкціями цих будівель.

Саме як відповідь на ці проблеми і з'явилася знаменита мініатюрна плитка розміром 2 на 2 см. Її почали використовувати вперше у 1971 році. Завдяки своїй функціональності та практичності, таке облицювання застосовувалося до початку 90-х років. На той час у СРСР активно прикрашали фасади та торцеві стіни будівель мозаїками на ідеологічні теми. Ці панно несли як естетичну функцію, а й вирішували ряд серйозних завдань.

Не лише для краси

Але створення таких мозаїк – процес довгий, копіткий і вимагає від майстра високої кваліфікації. Ніхто не збирався прикрашати ними «хрущовки» та «брежнівки» у спальних районах. Було обрано схоже, але більш практичне рішення. Панелі почали облицьовувати прямо на заводі плитками смальти, яка використовувалася і при виготовленні художніх панно.

Ці маленькі плитки мали привабливий вигляд, який не втрачали з часом. Вони не боялися вологи, перепадів температур та механічних впливів. Крім естетики, технологія вирішувала низку найважливіших проблем. Покриття позбавляло бетонні вироби зайвої пористості. Бетон, в мікропори якого не потрапляє волога, служить довше і не боїться цвілі.

Плитки також приховували дефекти бетонних панелей. Виготовляли їх нашвидкуруч, рідко звертаючи увагу на естетику. Поверхня виробів була нерівною, покритою тріщинами та сколами. Після облицювання конструкції виглядали привабливо. Ще один плюс такої плитки – її ізоляційні властивості. Вона відбивала влітку сонячне проміння, а взимку затримувала у приміщеннях тепло.

Крім цього, поверхня панелей отримувала додатковий захист від атмосферних впливів та забруднень. Стіни, вкриті такою плиткою, легко милися не лише від пилу та бруду. З них легко можна було безслідно видалити написи фарбою та навіть бітумом.

У все було впорядковано і підпорядковано стандартам. Скляна плитка не стала винятком. У 1971 році з'явився ДЕРЖСТАНДАРТ 17057, в якому викладалися чіткі вимоги до цього матеріалу. Документ описував розмір, склад, технологію виготовлення, колір скляних облицювальних плиток та килимово-мозаїчних виробів.

Як клеїли скляні елементи

Здається, що процес облицювання панелей плитками 2 на 2 см – справа довга і складна. Так, процес був трудомістким, але все ж таки не таким, як багато його представляють. Звісно, ніхто не клеїв елементи по одній штуці. Перед початком робіт їх закріплювали водно-дисперсійним клеєм на аркуші паперу. Це називалося “формуванням килимоподібного матеріалу”.

Перед тим як заливати бетон у форми для панелей, на їхнє дно укладалися килими з плиткою. Потім збирався арматурний каркас і лише після цього заливали бетонну суміш. У результаті плитка та конструкція ставали єдиним цілим. Саме тому панелям час і вони досі чудово виглядають.

Радянський завод залізобетонних виробів

Залишається питання — чи не простіше було використовувати більші елементи? Ні, не простіше. Мініатюрний розмір вибрано з міркувань безпеки. Якщо згодом плитка почне відвалюватись, то легкі елементи мозаїчного килима не зможуть завдати людям травм, падаючи з висоти.

А ще діти ними грали в різні ігри. Іноді їх доводилося важко видобувати, а білі та кольорові квадратики вважалися цінними для обміну.

Источник: zefirka.net

No votes yet.
Please wait...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються дані ваших коментарів.