Олександр Волков — російський радянський письменник, драматург, перекладач і вчитель, але для більшості з нас він той самий казкар, який розповів нам про Чарівну країну, Еллі, Тотошку, Страшиля, Залізного дроворуба і Боягузливого лева.
Народився 14 червня 1891 року в місті Усть-Каменогорськ у родині військового фельдфебеля та кравчині. У старій фортеці маленький Сашко Волков знав усі закутки. У своїх спогадах він писав: «Пам'ятаю, стою у воротах фортеці, а довга будівля казарми прикрашена гірляндами кольорових паперових ліхтариків, високо в небо злітають ракети і розсипаються там різнокольоровими кульками, з шипінням крутяться вогняні колеса…» – таким запам'ятав Миколи Романова у жовтні 1894 року. Читати навчився у трирічному віці, але в будинку батька книг було небагато, і з 8 років Сашко став майстерно переплітати сусідські книги, маючи при цьому можливість їх прочитати. Вже у цьому віці читав Майн Ріда, Жюля Верна та Діккенса; із російських письменників любив А. З. Пушкіна, М. Ю. Лермонтова, Н.А. А. Некрасова, І.І. З. Нікітіна.
У початковому училищі навчався лише на відмінно, переходячи з класу до класу лише з нагородами. У 8 років Волкова прийняли відразу до другого класу міського училища, і в 13 років він закінчив його найкращим учнем. У 1910 році, після підготовчого курсу, вступив до Томського учительського інституту, який закінчив у 1910 році з правом викладання в міських та вищих початкових училищах. Олександр Волков почав працювати вчителем у старовинному алтайському місті Коливані, а потім у рідному місті Усть-Каменогорську, в училищі, де розпочинав свою освіту. Там він самостійно освоїв німецьку та французьку мови.
Напередодні революції Волков пробує перо. Його перші вірші «Ніщо не тішить мене», «Мрії» було надруковано 1917 року у газеті «Сибірське світло». У 1917 – початку 1918 року він входить до складу Усть-Каменогорського совдепу і бере участь у випуску газети “Друг народу”. Волков, як і багато «старорежимних» інтелігентів, не відразу прийняв Жовтневу революцію. Але невичерпна віра у світле майбутнє захоплює його, і разом з усіма він бере участь у будівництві нового життя, вчить людей і вчиться сам. Він викладає на педагогічних курсах, що відкриваються в Усть-Каменогорську, в педтехнікумі. У цей час пише низка п'єс для дитячого театру. Його веселі комедії та п'єси «Орлиний дзьоб», «У глухому кутку», «Сільська школа», «Толя-піонер», «Квітка папороті», «Домашня вчителька», «Товариш з центру» («Сучасний ревізор») та «Торговий дім Шнеєрзон» Усть-Каменогорська та Ярославля.
У 20-х роках Волков переїжджає до Ярославля на посаду директора школи. Паралельно з цим він екстерном складає іспити на фізико-математичний факультет педагогічного інституту. 1929 року Олександр Волков переїжджає до Москви, де працює завідувачем навчальної частини рабфаку. На той час, коли він вступив до Московського державного університету, він уже був сорокарічний одружений чоловік, батько двох дітей. Там, за сім місяців, він здолав весь п'ятирічний курс математичного факультету, після чого протягом двадцяти років був викладачем вищої математики у Московському інституті кольорових металів та золота. Там він вів для студентів факультатив з літератури, продовжував поповнювати свої знання з літератури, історії, географії, астрономії, активно займався перекладами.
Ось тут і стався найнесподіваніший поворот у житті Олександра Мелентійовича. Почалося все з того, що він, великий знавець іноземних мов, вирішив вивчити ще й англійську. Як матеріал для вправ, йому принесли книгу Л. Френка Баума «Дивовижний чарівник із країни Оз». Він прочитав її, розповів двом своїм синам і вирішив перекласти. Але в результаті вийшов не переклад, а переклад книги американського автора. Дещо письменник переробляв, дещо додавав. Наприклад, придумав зустріч із людожером, повінь та інші пригоди. Песик Тотошка в нього заговорив, дівчинку почали звати Еллі, а Мудрець із Країни Оз отримав ім'я і титул — Великий і Жахливий Чарівник Гудвін… З'явилося багато й інших милих, кумедних, іноді майже непомітних змін.
А коли переклад чи, точніше, переказ було закінчено, то раптом з'ясувалося, що це вже не зовсім баумівський «Мудрець». Американська казка перетворилася просто на казку. А її герої заговорили російською так само невимушено і весело, як за півстоліття до цього говорили англійською. Олександр Волков рік працював над рукописом та озаглавив її «Чарівник Смарагдового міста» з підзаголовком «Переробки казки американського письменника Френка Баума». Рукопис був надісланий відомому дитячому письменнику С. Я. Маршаку, той її схвалив і передав у видавництво, порадивши Волкову зайнятися літературою професійно.
Чорно-білі ілюстрації до тексту зробив художник Микола Радлов. Книга вийшла друком тиражем у двадцять п'ять тисяч екземплярів у 1939 році і відразу ж завоювала симпатії читачів. Наприкінці цього року з'явилося її повторне видання, а невдовзі вона увійшла до так званої «шкільної серії», тираж якої становив 177 тисяч екземплярів. З 1941 року Волков став членом Спілки письменників СРСР.
У роки війни Олександр Волков написав книги «Бійці-невидимки» (1942, про математику в артилерії та авіації) та «Літаки на війні» (1946). Створення цих творів тісно пов'язане з Казахстаном: з листопада 1941 по жовтень 1943 письменник жив і працював в Алма-Аті. Тут він написав цикл радіоп'єс на військово-патріотичну тему: «Вожатий іде на фронт», «Тимурівці», «Патріоти», «Глухої ночі», «Фуфайка» та інші, історичні нариси: «Математика у військовій справі», «Славні сторінки з історії російської арти» “Балада про радянського льотчика”, “Розвідники”, “Юні партизани”, “Батьківщина”, пісні: “Похідна комсомольська”, “Пісня тимурівців”. Багато писав для газет і радіо, деякі написані ним пісні було покладено музику композиторами Д. Гершфельдом та О. Сандлер.
У 1957 році Олександр Мелентійович Волков познайомився з художником-початківцем Леонідом Володимирським, і «Чарівник Смарагдового міста» вийшов у світ з новими ілюстраціями, визнаними пізніше класичними. До рук повоєнного покоління книга потрапила на початку 60-х, вже у переробленому вигляді, і з того часу вона постійно перевидається, користуючись незмінним успіхом. І юні читачі знову вирушають у подорож дорогою, вимощеною жовтою цеглою…
Творча співдружність Волкова та Володимирського виявилася тривалою і дуже плідною. Працюючи пліч-о-пліч протягом двадцяти років, вони практично стали співавторами книг — продовжень «Чарівника». Л. Володимирський став «придворним художником» Смарагдового міста, створеного Волковим. Він ілюстрував усі п'ять продовжень Чарівника.
Неймовірний успіх циклу Волкова, який зробив автора сучасним класиком дитячої літератури, багато в чому затримав «проникнення» вітчизняний ринок оригінальних творів Ф. Баума, незважаючи на те, що наступні книги вже ніяк не були пов'язані з Ф. Баумом, лише іноді в них мелькали часткові запозичення та переробки.
“Чарівник Смарагдового міста” викликав великий потік листів автору від його маленьких читачів. Діти наполегливо вимагали, щоб письменник продовжив казку про пригоди доброї маленької дівчинки Еллі та її вірних друзів — Страшили, Залізного дроворуба, Боягузливого лева та смішного песика Тотошки. На листи подібного змісту Волков відгукнувся книгами «Урфін Джюс та його дерев'яні солдати» та «Сім підземних королів». Але читацькі листи продовжували йти з проханнями продовжити розповідь. Олександр Мелентійович змушений був відповісти своїм «напористим» читачам: «Багато хлопців просять мене, щоб я писав ще казки про Еллі та її друзів. Я на це відповім: казок про Еллі більше не буде…» А потік листів із наполегливими проханнями продовжити казки не зменшувався. І добрий чарівник прислухався до прохань своїх юних шанувальників. Він написав ще три казки – “Вогненний бог Марранов”, “Жовтий туман” і “Таємниця покинутого замку”. Але, як і обіцяв письменник, це були казки не про Еллі, а про Енні її молодшу сестричку. Всі шість казкових повістей про Смарагдове місто були перекладені багатьма мовами світу загальним тиражем у кілька десятків мільйонів екземплярів.
За мотивами «Чарівника Смарагдового міста» письменник у 1940 році написав однойменну п'єсу, яка ставилася в лялькових театрах Москви, Ленінграда та інших міст. У шістдесяті роки А.А. М. Волков створює варіант п'єси для театрів молодого глядача. У 1968 та наступні роки за новим сценарієм «Чарівник Смарагдового міста» ставиться численними театрами країни. П'єса “Урфін Джюс та його дерев'яні солдати” йшла в лялькових театрах під назвами “Урфін Джюс”, “Переможений Урфін Джюс” та “Серце, розум і хоробрість”. 1973 року об'єднання «Екран» зняло ляльковий фільм із десяти серій за казками А. М. Волкова «Чарівник Смарагдового міста», «Урфін Джюс та його дерев'яні солдати» та «Сім підземних королів», який кілька разів демонструвався на Всесоюзному телебаченні. Ще раніше Московська студія діафільмів створила діафільми за мотивами казкових повістей «Чарівник Смарагдового міста» та «Урфін Джюс та його дерев'яні солдати».
У виданні другої книжки А. М. Волкова «Чудова куля», яку автор у первісних варіантах називав «Перший повітроплавець», велику участь взяв Антон Семенович Макаренко, який щойно переїхав на проживання до Москви, де повністю віддався науковій та літературній роботі. «Чудова куля» — історичний роман про першого російського повітроплавця. Поштовхом до його написання послужила коротенька розповідь із трагічним кінцем, знайдена автором у старовинному літописі. Не меншою популярністю користувалися в країні й інші історичні твори Олександра Мелентійовича Волкова — «Два брата», «Зодчі», «Блугання», «Царгородська бранка», збірка «Слід за кормою» (1960), присвячена історії мореплавання, первісним часом, загибелі Атлантиди та.
Крім цього Олександр Волков опублікував кілька науково-популярних книг про природу, риболовлю, історію науки. Найпопулярніша з них – «Земля і небо» (1957), яка вводить дітей у світ географії та астрономії, витримала багаторазові перевидання.
Волков займався перекладами Жюля Верна («Незвичайні пригоди експедиції Барсака» і «Дунайський лоцман»), його перу належать фантастичні повісті «Пригода двох друзів у країні минулого» (1963, памфлет), «Мандрівники в третє тисячоліття» (1960), оповідання станцію», «У горах Алтаю», «Лопатинська затока», «На річці Бужі», «Родина пляма», «Вдалий день», «Біля вогнища», повість «І кров'ю обігрілася Олена…» (1973), та багато інших творів.
Письменник помер 3 липня 1977 року у Москві.
Але його книги про Чарівну країну невпинно перевидаються великими тиражами, радуючи нові покоління юних читачів… У нашій країні цей цикл став настільки популярний, що в 90-ті роки почали створюватися його продовження. Початок цього поклав Юрій Кузнєцов, який вирішив продовжити епопею та написав нову повість — «Смарагдовий дощ» (1992). Дитячий письменник Сергій Сухінов, починаючи з 1997 року, видав уже понад 20 книг серії «Смарагдове місто». У 1996 році Леонід Володимирський, ілюстратор книг О.Волкова та О.Толстого, пов'язав двох своїх улюблених героїв у книзі «Буратіно у Смарагдовому місті».
Источник: zefirka.net
