Це тепер, щоб розлучитися із дружиною, достатньо подати заяву на розлучення. Невелике держмито, суд і ви вільні, як у морі кораблі. Кілька століть тому манірні англійці придумали, як уникнути зайвих витрат за розірвання шлюбу. Подружок, що набридли, просто продавали на аукціоні. І дружину прилаштував, і трохи заробив.
У 1753 р. в Англії ухвалили Закон про шлюб. До цього жодної офіційної реєстрації чоловіка та жінки не було, і пара починала жити разом на опануванні взаємної згоди. Новий закон, що передбачає церемонію проведення одруження, став першим законодавчим актом Англії та Уельсу.
З одного боку, відтепер жінка могла пишатися офіційним статусом дружини. З іншого, вона майже повністю надходила у розпорядження чоловіка, т.к. розлучення було неймовірно дорогою процедурою. Незважаючи на стриманість і витримку англійців, деяким з них довгі роки було нестерпно терпіти поруч свою благовірну, тому в країні поступово ввійшла в моду практика продажу дружин на площі.
Влада, зрозуміло, цю практику не схвалювала, а просто заплющувала на неї очі. Продаж дружини супроводжувався певним ритуалом: жінку приводили на площу з повідцем на шиї, руці чи талії. Далі чоловік влаштовував публічний аукціон та продавав її тому, хто пропонував найвищу ціну.
На той час укласти офіційний шлюб можна було навіть за сучасними мірками дітям 15-річна дівчинка цілком могла вже стати чиєюсь дружиною. Тому зрозуміло, що до 25 років вона могла запросто набриднути дружину. У творі Томаса Харді «Мер Кестенбріджа» описано випадок продажу дружини. Головний герой роману спочатку продає свою дружину, потім мучиться совістю і врешті-решт вмирає, не в змозі примиритися з втратою.
Одна з ранніх продажів дружини датована 1733 роком. Опис цієї події зберігся у місцевій газеті. Згідно з записом, Самуель Уайтхаус продав свою дружину Мері Уайтхаус Томасу Гріффітсу за один фунт стерлінгів. Пан Гріффітс обіцяв прийняти жінку з усіма її недоліками.
Найбільшу популярність аукціони з продажу дружин набули в період з 1780 по 1850 рр. Майже кожна подібна угода висвітлювалася у місцевій пресі, і до сьогодні дійшло щонайменше 300 офіційних підтверджень цієї процедури.
До речі, історики стверджують, що більшість угод здійснювалася зі схвалення дружини. Очевидно, жінки й самі були проти змін у житті. Хоча, якщо врахувати, що тодішні дружини, бувало, перебували в ієрархії навіть нижче за коханого коня чоловіка, її думки з цього приводу рідко хто запитував.
Втім, в історичних документах описано один цікавий акт продажу дружини 1830 року. Чоловік жінки почав було торги, але потім передумав і припинив їх, бажаючи залишити все як було. На це його дружина відхлюпала благовірного по щоках фартухом, примовляючи: Я повинна бути продана, я хочу змін! Свідоцтво про останній продаж дружини датується 1913 роком. Та дама, яка давала після свідчення в суді Лідса, розповідала, що чоловік продав її колезі по роботі за фунт стерлінгів.
Источник: zefirka.net
