У Київській Русі жінок іменували по-різному. Дівиця – від народження до шлюбу, молодиця – одружена, але ще не народила, баба – та, що має чоловіка та дітей, але ще не головна в домі, і велика. Одружена «баба» – не дуже вишукана назва з погляду сьогодення. У деяких краях чоловіки підбирали для своїх обраниць інші слова. Ні, це не сучасні «сонечка», «киці», «пупсики», а зовсім інші іменування – незвичні для слуху сучасної людини, колоритні, інколи дуже дивні. Проте, якщо розібратися, то кожному означенню знайдеться роз’яснення. Прізвиська виникали не просто так, а відображали певну рису людини або подію. Дізнайтеся про те, хто такі ляпалки та вітки, і кого називали «міжком».
Свашка та обійстя на воронізьких землях
Подвір’янка – жінка, котра прийшла жити до чоловіка.
Якщо трапиться вам побувати біля Воронежу, ви можете почути, як одружених жінок називають жониками. Зрозуміло, що від слова жо́нка. А колись селяни називали дружину не тільки так, але й бабою, пестливо – метеликом, а ще частіше – обімою та свашкою.
В дійсності слово дружка означає «свідок нареченого», це якщо в чоловічому роді. Але застосовується і в жіночому для дружини. У тлумачному словнику Ушакова можна прочитати, що в цьому випадку воно позначає парний об’єкт. Який зв’язок із дружиною? Елементарний. Після того, як жінка виходила заміж, вона цілковито залежала від чоловіка, ставала таким «об’єктом». Звідси і дружка.
А подвір’янкою звали жінку, яку віддали заміж і яка поселилася в домі чоловіка. Інакше кажучи, прийшла «на подвір’я», тобто влаштувалася, як би мовили сьогодні. Про це зазначено у словнику Даля.
Чим дружина від величанки відрізнялася
Величанка – головна, та, на кому всі відповідальні рішення у родині.
Жона чи дружина – так називали своїх половинок помори. Це було навіть більш поширеним на Помор’ї, ніж звичне «дівка», «баба». Коли дружина була вже поважного віку, вона ставала «великою». І річ тут зовсім не у вазі та не в об’ємі, а у значущості особи.
Але інколи так називали жінку, яка господарювала. Звісно, величанка звучить більш шанобливо, ніж баба чи дружина, і це пов’язано з тим, що поморські жінки працювали нарівні з чоловіками, котрих часто по пів року не було вдома. Поки жінки чекали на чоловіків з промислу, вони лишалися повноправними домоправительками, брали на себе роль глави сім’ї. Ну і як інакше її назвати, як не великою? До речі, поморські жінки дуже цінували свій статус і вважали, що називати їх просто «бабами» неправильно.
Головними в сім’ї визнавалися глибока і велика, і здебільшого це були чоловік і дружина. Так звана більшість могла бути передана свекрухою невістці (або одній з них) у випадку хвороби і нездатності більше виконувати свої обов’язки), при цьому на її чоловіка так само залишався тягар гульвіси.
А ось чоловіки-невеличі перебували у покорі у жінки-величанки. Якщо мати носила це звання, всі сини мусили беззаперечно слухатися її до одруження. Після того, як весілля було зіграно, чоловік набував певного авторитету, але все одно підкорявся господареві, тобто батькові аж до моменту прийняття більшості.
Межоумок – жінка чи чоловік?
В Древній Русі йти від чоловіка вважалося великою дурістю.
Дивним словом межоумок (саме так, у чоловічому роді) у пермських селах величали жінок, котрі кидали чоловіка. Раніше така подія траплялася дуже рідко, і бабу, яка так робила вважали нерозумною, що збожеволіла. Тобто між розумом.
Тому жінку, яку сьогодні могли б назвати рішучою, самостійною, котра не боїться труднощів і так далі в Древній Русі називали межоумком і всіляко засуджували. Заради справедливості потрібно відмітити, що таке прізвисько могла отримати будь-яка людина, що робила не надто розумні вчинки. Але, здається, зрозуміло, звідки йде бажання деяких російських жінок сховатися за спину чоловіка, і будь-що берегти свій шлюб, навіть якщо він не дуже добрий.
Неохайна плешниця і акуратна ужитка
Гарна господиня називалася ужитком.
У всі часи в дружині цінувалася охайність, акуратність, вміння ідеально вести домашнє господарство. Тому прізвиська були відповідні. Наприклад, у Приамур’ї таких жінок звали ужитками. Вони вміли піклуватися про чоловіка та дітей, підтримувати в хаті лад, підтримувати старше покоління. Тут все дуже просто: дієслово «обходити, обходжувати» це ніщо інше як «доглядати, доглядати». Мабуть, і сьогодні дружина не відмовилася б від такого милого прізвиська, адже воно ніби поєднує в собі всі найкращі риси господині.
А ось жінкам, котрим не були притаманні такі риси, тобто лінивим, неохайним, що не бажають виконувати свої домашні обов’язки, присвоювалося не надто гарне прізвисько плешниця.
Ляпалка, і до чого тут повітряний змій
Ляпалками називали балакучих та дурних дружин.
Ще одне прізвисько, яке можна було почути – ляпалка. Тут є два варіанти. Перший: слово походить від одного з елементів повітряного змія, а саме від брижу. Це складений клаптик паперу, котрий слугує для стягування кутів іграшки. Інакше його ще називали ляпалкою, оскільки під час польоту він сильно тріщав, ляскав, тобто видавав смішні та зовсім непотрібні звуки. А хто ще може займатися тим самим? Скоріше за все, не надто розумна та балакуча баба, яка, як кажуть, язиком меле. Тому таких жінок, наприклад, у рязанських областях, і називали ляпалкою.
Також балачок звали і в брянських областях. Якщо жінка не замислювалася про те, що вона говорить, про наслідки, про те, чи це цікаво комусь, і як ставиться до її балаканини чоловік, отже, вона – ляпалка. Нестримана на язик і нерозумна. Що ж, чоловіки таких жінок викликають лише жаль.
Джерело: https://kulturologia.ru/blogs/280820/47380/
Источник: zefirka.net
