У радянські часи перед виходом на екрани перевірку цензурою проходили усі фільми. Якісь картини вдавалося відстояти, а частина вирушала на полицю на місяці та роки. Для того, щоб зняти заборону з показу, актори та режисери писали листи до партійного керівництва, намагалися пояснити, чому картину знято саме так, а не інакше. Проте деякі картини знаходили свій шлях до глядача через багато років.
«Злочин і кара», 1940 рік
Короткометражна стрічка, знята за п'єсою Михайла Зощенка режисером Павлом Коломойцевим, цензуру не пройшла, хоча успішно йшла на театральних сценах. Підставою для відправки фільму на полицю послужили переживання головного героя-розкрадача, на яких побудовано сюжет. Усі спроби творців урятувати фільм успіхом не увінчалися. Лише 1989 року глядачі змогли познайомитися з короткометражною стрічкою, яка не втратила своєї актуальності і через півстоліття.
“Серця чотирьох”, 1941 рік
Картину Костянтина Юдіна, зйомки якої закінчили незадовго до початку Великої Вітчизняної війни, заборонили до показу з формулюванням: «Спотворення життя радянської інтелігенції та Червоної Армії». Фільм пролежав на полиці чотири роки перед виходом на екрани. Глядачі прийняли «Серця чотирьох» дуже прихильно, 1945 року він посів п'яте місце у радянському прокаті.
«Зірка», 1949 рік
Фільм про радянських розвідників мав безліч переваг і лише один недолік: у фіналі всі герої гинули. Цей факт засмутив товариша Сталіна, він наказав фінал перезняти. Можливо, це було виправдано, оскільки насправді група розвідників, учасники якої і були прототипами героїв картини, після виконання завдання успішно повернулися до своєї частини. 1953 року фільм «Зірка» вийшов на екрани.
«Звана вечеря», 1953 рік
Короткометражний фільм Фрідріха Ермлера мав вийти на екрани під назвою «Розбиті мрії». Однак він виявився настільки гострим і викривальним, що глядачі побачили його майже через 10 років і під назвою. Образ чиновника, який намагається зробити кар'єру завдяки підлабузництва, вийшов дуже яскравим, проте, на думку цензорів, не відповідав образу радянського службовця.
«Поганий анекдот», 1966 рік
Повинно було пройти більше 20 років з моменту закінчення зйомок фільму за розповіддю Федора Достоєвського, щоб глядач зміг познайомитися зі «Поганим анекдотом». Чим могла не сподобатися історія статського радника Івана Пралінського в інтерпретації режисерів Алова та Наумова, можна лише здогадуватись. Можливо, «ігри в демократію» головного героя фільму і очікуваний фінал ходіння в народ надто нагадували реальний стан речей у суспільстві того часу. Проте факт залишається фактом: фільм вийшов на екрани лише 1987 року.
«Історія Асі Клячіної, яка любила, та не вийшла заміж», 1967 рік
Фільм Андрія Кончаловського, знятий за сценарієм Юрія Клепікова, глядачі у прокаті змогли побачити лише за 20 років після прем'єрного показу. Варто зауважити, що картину було відправлено на полицю фактично через свою пронизливу правдивість. Спогади колгоспників про своє життя, відверту бідність і відсутність перспектив, все це не відповідало пропагованим повсюдним щастям радянських громадян.
“Комісар”, 1967 рік
Фільм Олександра Аскольдова також 20 років пролежав на полиці, а самого режисера навіть звільнили за профнепридатність, вигнали з партії та позбавили можливості знімати художні фільми. Картина збереглася до своєї прем'єри в 1987 лише завдяки Сергію Герасимову, який у своєму сейфі до самої смерті зберігав єдиний негатив фільму «Комісар». Можливо, це була та сама копія, яку таємно виніс із монтажної Олександр Аскольдов. Історія жінки-комісара часів Громадянської війни здавалася просто втіленням антирадянських ідей, хоча була лише відображенням страху та хаосу тих часів.
“Урок літератури”, 1968 рік
Трагікомічна стрічка за мотивами оповідань Вікторії Токарьової мала з'явитися на екранах ще 1968 року, проте побачила світ лише 1989. Спочатку каменем спотикання стала назва фільму – «День без брехні». На думку цензорів, вся радянська дійсність будувалася на чесності, тому не може бути жодного дня без брехні. Творці перейменували фільм на “Урок літератури”, але це не врятувало його від відправки на полицю. Картину вважали ворожою пропагандою, а образ головного героя, вчителя літератури, визнали таким, що не відповідає образу радянського вчителя.
“Інтервенція”, 1968 рік
19 років забуття чекали на картину Геннадія Полоки, зняту за п'єсою Лева Славіна. Вето на прокат фільму особисто наклав голова Держкіно Олексій Романов, назвавши «Інтервенцію» відвертим творчим провалом студії «Ленфільм». Роман також зазначив, що творці картини допустили дуже серйозні ідеологічні прорахунки. При цьому 1967 року в Театрі Сатири відбулася цілком успішна прем'єра постановки самої п'єси. Глядачі змолі побачити фільм лише 1987 року.
“Перевірка на дорогах”, 1971 рік
Фільм Олексія Германа, який спочатку мав назву «Операція «З Новим роком!»», був відправлений на полицю, оскільки ідеологи вважали картину майже антирадянською. Герої фільму просто не мали права на прояв людських слабкостей, вони просто мали всупереч усьому, високо нести звання радянського партизана та героя. Майже через 15 років фільм вийшов на екрани і став не лише призером багатьох кінофестивалів, а й володарем Державної премії СРСР.
Джерело: https://kulturologia.ru/blogs/170219/42257/
Источник: zefirka.net
