Давня подруга, яка кілька років тому переїхала до Канади, поділилася якось кумедною, але трохи прикрою історією. Вона потрапила в халепу на дні народження колеги. Спочатку ми посміялися, але подруга досі не може зрозуміти, кого звинуватити: колегу, яка не попередила про формат свята, чи себе, бо не розібралася в місцевих культурних традиціях.
Подруга вже два роки працювала в канадській фірмі та встигла добре подружитися з колегами. Тому, коли одна з них запросила її на свій день народження, вона з радістю погодилася. Купила гарний подарунок, букет квітів і прийшла на свято. Чудово проводила час, аж доки наприкінці вечора офіціант не приніс їй рахунок за її страву та напої.
Виявилося, що всі гості платили самі за себе, але й подарунків та квітів ніхто не дарував. Подруга ж витратила на подарунок і квіти 150 доларів, а потім ще 70 — за свій чек.
Вже вдома, заглибившись у пошуки інформації про різницю в менталітетах та культурах, вона натрапила на ціле обговорення. Багато українців зізнавалися, що теж потрапляли в подібні незручні ситуації.
У нас, українців, заведено бути дуже гостинними. Іменинник відповідає за своє свято: бронює заклад, дбає про комфорт гостей, стежить, щоб ніхто не сидів з порожньою тарілкою чи келихом. Звісно, оплачує все це теж він. Якщо ж поглянути на це з фінансового боку, то існує негласне правило: подарунок має як мінімум “окупити” місце за столом. Це такий собі “бартер” квитка на свято на подарунки.
У Канаді, як і в США, а також у Північній та Західній Європі, святкування дня народження – це просто привід зустрітися та поспілкуватися. Подарунки можна не дарувати зовсім, або принести щось символічне (пляшку вина, квіти, кумедну листівку, книжку чи свічку), а от рахунок кожен оплачує сам за себе.
Звісно, нам це може здатися дивним, але, на мою думку, такий підхід зручніший. Навіть якщо в когось обмаль грошей, можна замовити щось недороге і все одно святкувати та спілкуватися. І навіть якщо в іменинника немає коштів на пишне свято, заплатити тільки за себе він точно зможе.
Натомість, якщо в нас немає грошей на подарунок, людина, найімовірніше, не піде на свято, бо почуватиметься ніяково. Це не дуже добре і для самого іменинника, адже на святкуванні можуть бути присутні не всі, кого б він хотів бачити. До того ж, є чимало людей, які не надто переймаються подарунками і несуть те, що ювіляру зовсім не потрібно. В результаті людина витратила купу часу та грошей на організацію свого свята, а їй надарували різного непотребу.
Погляньте на цю ситуацію очима іноземного іменинника: йому дарують елітні парфуми, дорогий шовковий шарф чи якусь техніку. Це щонайменше дивно, а може навіть здатися, що це до чогось зобов’язує. Вони звикли до маленьких подарунків як прояву уваги, або, в кращому випадку, до того, що гості скидаються та оплачують герою свята рахунок.
З моїх міркувань випливає, що західний варіант святкування видається зручнішим, але й у ньому є неприємні моменти. Зараз все частіше рахунок ділять порівну (split the bill evenly) на всіх присутніх, щоб офіціанту не доводилося вираховувати кожному дрібниці. І якщо ви замовили салат та склянку води, а хтось – кілька бургерів та коктейлів, то рівно поділений рахунок вам навряд чи сподобається. А якщо врахувати, що в Канаді та Штатах до цієї суми додаються податки штату чи провінції, а також обов’язкові чайові (приблизно 15-20%), то сума вийде чималенькою.
Як не збанкрутувати на іноземних вечірках
Щоб не сидіти з кислим обличчям над чеком за пасту, запам’ятайте кілька правил.
З англійською в нас усе чудово, але ми часто інтерпретуємо іноземні фрази крізь призму власних реалій. Коли іноземець пише “Let’s meet for drinks” (Зустрінемося на напої) або “Join me at the restaurant” (Приєднуйся до мене в ресторані), це не запрошення на банкет. Це пропозиція скласти компанію, що означає: кожен платить за себе. А от якщо прозвучало слово “hosting” (я приймаю/влаштовую) або прямолінійне “my treat” (я пригощаю) — тоді гаманець можна не діставати.
Не бійтеся запитувати. У США, Нідерландах чи Німеччині написати в чат: “Hey, are we splitting the bill?” (Платимо кожен за себе?) — абсолютно нормально. Вас оцінять за прямоту. А от у Британії чи Франції краще запитати трохи м’якше, наприклад: “How shall we sort the bill?” (Як вирішимо з рахунком?), щоб не здатися надто різким.