Відомо, що у ранньому середньовіччі монархи та його наближені не ускладнювали своє життя витонченими манерами і виконанням безлічі правил. Проте разом із хрестоносцями, що поверталися зі східних країн та Візантії, до Європи поступово проникла та розквітла мода на придворні церемонії, комплекс яких став називатися етикетом.
Починаючи з XV століття церемоніал королівських дворів настільки ускладнився, що знадобилася навіть особлива посада церемоніймейстера – людини, яка стежить за виконанням усіх складних вимог поведінки і знає всі ці правила. Не забути їх допомагали численні посібники з етикету. Деколи правила доходили до абсурду. Так, наприклад, у XVI столітті Франсуа де В'євіль, майбутній маршал Франції, був запрошений на обід до англійського короля Едуарда VI. У своїх мемуарах де В'євіль так описував побачене:
«На обіді служили лицарі ордена Підв'язки. Вони вносили страви і, наблизившись до столу, опускалися на коліна. Страви в них приймав головний гофмейстер і обслуговував короля, стоячи на колінах. Ми, французи, знаходили дуже дивним, що лицарі, що походять з найзнаменитіших родів Англії, відмінні мужі і воєначальники, стоять на колінах, адже у нас навіть пажі, що прислуговують, схиляють коліна тільки в дверях, входячи в зал.
Приблизно через сто років цей звичай ще зберігався. Англійський король Чарльз II вирішив похвалитися перед французьким гостем – на урочистому обіді був присутній Антуан де Грамон, граф де Гіш. «Чи не так, там, удома, Ви подібного не бачили? Адже французького короля не обслуговують, стоячи на колінах?» спитав монарх, на що дотепний француз відповів: «Я вважав, що ці пани стоять на колінах, щоб вибачитися за багато поганих страв, поданих Твоєму величності.»
Герцог Антуан де Грамон граф де Гіш
Особливо вирізнявся суворими та не завжди виправданими правилами церемоніал іспанського двору. Особлива увага в ньому віддавалася недоторканності жіночої честі, а турбота про королівські особи доходила до абсурду. До іспанської королеви було доторкнутися жоден чоловік, крім короля. Навіть випадкове торкання руки каралося смертю. Відомий один історичний факт, який є прекрасною ілюстрацією «перегинів», що панували тоді. Наприкінці XVII століття королева Марія-Луїза, дружина Карла II, прогулювалася верхи, але кінь раптово поніс. Нещасна жінка була на волосок від загибелі, бо вона вивалилася з сідла, а її ноги заплуталися в стременах. Два молоді офіцери врятували свою королеву, зупинили коня і допомогли їй виплутатися, але потім, не чекаючи монаршої подяки, спішно покинули королівський двір і сховалися за кордоном, адже за дотик до королеви їх мали стратити.
Марія Луїза Орлеанська – королева-консорт Іспанії, дружина короля Карла II
До речі, у схожій ситуації через такі ж правила етикету вже 1880 року на очах у численної почту загинула молода дружина короля Сіаму Сунанда Кумаріраттана. Вона каталася по озеру разом із новонародженою донькою, але випадково човен перекинувся, і королева з дитиною опинилися у воді. Допомогти їм численні свідки не змогли, оскільки багатовіковий етикет не дозволяв торкатися монарших осіб. Король Рама V після цієї події старовинне правило скасував.
Найвідоміший з подібних історичних анекдотів (втім, його частіше називають міфом), стосується іспанського короля Філіпа III, який чи мало не помер від опіків, чи задихнувся, сидячи біля каміна, поки придворні бігали за одним із грандів, який мав право торкатися короля і рухати його. Син цього монарха, Філіп IV, теж вирізнявся особливою суворістю щодо виконання правил етикету. Говорили, що він усміхався не більше трьох разів у житті і вимагав того ж таки від своїх близьких. Французький посланник Берто писав:
«Король діяв і ходив з виглядом статуї, що ожила… Він приймав наближених, вислуховував і відповідав їм з одним і тим же виразом обличчя, і з усіх частин його тіла ворушилися тільки губи».
Філіп IV, портрет роботи Дієго Веласкеса, 1656 рік
До речі, повертаючись до питання жіночої честі, хочеться згадати, що подружні обов'язки у королівських сім'ях також були чітко регламентовані. Натомість король був єдиним чоловіком, котрий після заходу сонця міг залишатися на жіночій половині палацу. Решта представників сильної статі звідти видалялися, ймовірно, теж під страхом смертної кари.
Ще одним європейським монархом, який запам'ятався нащадкам як поборник суворого етикету, був знаменитий Король-Сонце Людовик XIV. Він відзначився тим, що ретельно розписав обов'язки для кількох сотень наближених: хто саме вранці підносить капці, а хто – халат. Якщо сьогодні ми скаржимося на роздутий керівний апарат, то кількість придворних та обслуги у королівському палаці у Франції XVII століття нас могла б просто шокувати: тільки вельмож, що управляють кухнею, було 96 осіб, а весь персонал харчоблоку налічував близько 400 осіб! Втім, інші правителі також не відставали. В Англії, наприклад, майже до XIX століття існувала спеціальна і дуже почесна посада «королівський відкорковувач океанських пляшок з листами». А всі прості смертні, що відкривають знайдені на березі пляшки, вважалися злочинцями, і загрожувала їм, як завжди, страта, щоб не лізли в чужі посадові обов'язки.
Нам здається, що сьогодні правила етикету не такі суворі, і навіть за монарших дворів панують свобода і толерантність. Однак це не зовсім правильно, і церемоніал себе поки що повністю не зжив. Так, наприклад, цікавий випадок трапився з Булатом Окуджавою під час його подорожі Швецією. Він раптом побачив, як вулицею проїхала сама королева. Поет дивився на неї на всі очі, і правителька теж двічі подивилася у відповідь! Здивований настільки простою і неформальною обстановкою, що панувала, зважаючи на все, при місцевому дворі, Окуджава написав шведській королеві лист подяки. Вона відповіла: Так, я пам'ятаю Вас. Я дійсно двічі на Вас подивилася, бо з усіх присутніх тільки Ви не зняли капелюха. Залишається радіти, що нашого великого співвітчизника хоча б не стратили за грубе порушення етикету.
Джерело: https://kulturologia.ru/blogs/080220/45424/
Источник: zefirka.net
