Ці колись численні слов'янські народи опинилися у самому центрі Європи. Вони мають унікальну історію і культуру, проте рідко згадуються в ЗМІ. Чим відомі і як живуть «забуті» світом слов'яни?
Хто такі морави?
У 822 році на території Угорщини, Словаччини, Чехії, Малої Польщі, частини Західної України та Сілезії виникла могутня слов'янська держава – Велика Моравія. Саме тут вперше з'явилася слов'янська писемність, складена Кирилом та Мефодієм (глаголиця), а старослов'янська мова набула статусу мови богослужіння.
Історичний процес держава не пережила. Вона виявилася знищена кочівниками – мадярами (угорцями). Однак сама історична область збереглася і сьогодні входить до складу Чеської Республіки.
Сучасні морави вважають себе нащадками тих самих людей, що колись об'єднали більшість західнослов'янських племен. Сьогодні народ налічує понад півмільйона представників.
Історичні регіони сучасної Чехії
Цікаво, що в чеській та й світовій історіографії загалом морави вважаються однією з чеських етнографічних груп, а їхня мова – діалектом. Самі морави з цим докорінно не згодні, розглядаючи себе як самостійний народ.
Певна напруженість у відносинах між сусідами справді існує. У 1990-х роках, подібно до словаків, морави намагалися здобути незалежність. Чи не вийшло.
Край багатий на нафту і вугілля, тут розташовані 94% всіх виноградників Чехії, розвинені автомобільна, авіабудівна та збройова промисловість.
Як би там не було, від чехів морави справді майже не відрізняються. Це споріднені народи, що знаходяться на одному культурному та економічному рівні.
Лужичани
Лужичани, сорби, лужицькі серби – офіційно найменший слов'янський народ, який компактно проживає в однойменних областях на території Саксонії та Бранденбурга. Їхня чисельність становить менше 60 000 осіб.
До VII століття сербами іменувалися всі західні слов'яни, які мешкали між річками Залі та Ельбою. Під тиском кочівників частина слов'ян відкочувала на південь у Балкани. Такими є, наприклад, сучасні серби. Слов'яни, що залишилися на історичній батьківщині, почали називатися лужицькими сербами.
Міграція сербів у VI-VII століттях
Історія у них досить драматична. У X столітті лужичани пережили геноцид із боку німців і протягом наступної тисячі років поступово асимілювалися з титульною німецькою нацією.
Сьогодні лужичани визнаються національною меншістю і домоглися від влади права на охорону, підтримку та захист власної культурної ідентичності та місця проживання. Народ ділиться на дві групи: верхніх лужичан та нижніх, які розмовляють двома дуже схожими діалектами. Більшість представників – лютерани.
В обох регіонах існують школи, де викладають рідною мовою. Лужичани випускають газети та журнали, ведуть мовлення на радіо і раз на місяць випускають телепередачі на обох діалектах.
Кашуби
Це ще один давній народ, який веде свою спадкоємність від племен поморян. У X столітті поморяни виявилися завойовані поляками, у XII столітті – німцями. У XIII столітті поморян почали називати кашубами. Сьогодні вони мешкають на території Польщі, в однойменній історичній області на узбережжі Балтійського моря.
Століття онімечення та полонізації не пройшли для кашубів задарма. Від народу залишилося лише 50 тисяч людей. Втім самі кашуби нараховують себе до 500 тисяч представників. Різниця обумовлена тим, що з перепису населення люди часто представляються поляками.
Сьогодні за збереження кашубської самобутності бореться Кашубсько-Поморський союз. Організація регулярно організовує національні заходи та розвиває туризм.
З кожним поколінням чисельність усіх трьох народів суттєво зменшується. Рідна мова витісняється у побуті основною державною мовою. Рано чи пізно кожен із них виявиться повністю асимільованим і поповнить список зниклих народів.
Источник: zefirka.net
