Назва Aston Martin якось не виглядає у списку фірм, які будують найшвидші на планеті серійні машини. Всі знають про Bugatti і Koenigsegg, багато хто чув про Hennessey, особливо просунуті петролхеди можуть згадати про Shelby Super Cars і будь-які електричні екзоти… Але Aston Martin? Звичайно, у британців є надпотужні та надексклюзивні «Вальгалла» та «Валькірія», та все ж таки до світового рекорду їм далеко.
Тим не менш, був у біографії марки епізод, коли портфоліо «Астона» мало не поповнив справді дивовижно швидкий автомобіль. Він повинен був залишити далеко за кормою італійського вискочку Lamborghini Countach, і якби все пішло за планом, навіть Porsche 959 і McLaren F1 не набули б такої слави: її вкрав би у них «шотландський бульдог». Точніше, не вкрав, а випередив: на світ Aston Martin Bulldog з'явився далекого 1979 року, чотири десятиліття тому. Досить багато «би» в одному реченні, так?
Навіть погляд, кинутий на його фотографії, що називається, мигцем, змусить мозок замислитися – десь ми це вже бачили. І справді, епоха клиноподібного дизайну до того моменту вже добігала кінця, але деякі стилісти продовжували експериментувати з простими незграбними формами. Кузов для «Бульдога» намалював маловідомий дизайнер Білл Таунс, у списку помітних робіт якого, мабуть, лише один пункт – це чотиридверний Aston Martin Lagonda, теж цілком незграбний.
Проте коефіцієнт аеродинамічного опору купе становив цілком гідні 0,34. Суперкар забезпечили звичними дверима в стилі «крило чайки» (з приводами від капота тодішнього V8 Volante) і деякими новомодними фішечками зі сфери все тієї ж аеродинаміки – наприклад, невеликими лопатями на колісних дисках. Вони повинні були затягувати повітря всередину коліс для більш ефективного охолодження гальм. Пізніше аналогічне рішення застосували на Porsche 956. А ще у нього були одразу п'ять головних фар «прихованого носіння» та салон від вищезгаданої «Лагонди» з усіма супутніми наворотами (хоч і двомісний та ліворульний).
Проект всіляко підтримував тодішній керуючий директор та співвласник фірми Aston Martin Lagonda Алан Кертіс. Він же, до речі, придумав ім'я суперкару, назвавши його на честь… зовсім не собаки, а невеликого літака, на якому тоді літав – Scottish Aviation Bulldog. Таким нехитрим способом майбутній надшвидкий «Астон» породнився з авіацією. А в кулуарах дослідницького центру в Ньюпорт-Пагнелле, за чутками, проект назвали K-9 – на честь робоособак з науково-фантастичного серіалу “Доктор Хто”.
Aston Martin Bulldog, тим часом, був цуценям із дуже великими амбіціями. Офіційною метою розробки купе була, як водиться, демонстрація того, що британські інженери аж ніяк не британським же ликом шиті і цілком в змозі вставити італійцям перо куди слідує навіть на їхньому улюбленому середньомоторному полі. Саме цій стратегічній меті мала відповідати потенційна здатність «Бульдогу» розігнатися до дивовижних для того часу 230-240 миль на годину. Взагалі, суперкар мав пробити планку в 200 миль на годину, але інженери розраховували на більш вагомі досягнення. 380 км/год – чим рекорд для 1980 року? Статус серійного автомобіля в Aston Martin розраховували підтвердити збіркою невеликої партії «Бульдогів»: планувалося випустити від 15 до 25 екземплярів.
Перший побудований прототип оснастили 5,3-літровим V8 із подвійним турбонаддувом. За деякими оцінками, розвивав він до 700 к.с., хоча можна зустріти згадки і про 650, і навіть лише про 600 «коней». Його й відправили на швидкісні випробування, щоб на власні очі переконатися в потенціалі «Бульдогу». На тестовому полігоні MIRA купе вдалося розігнати нехай не до рекордних, але цілком переконливих 191 миль на годину (307 км/год), і начебто все йшло за планом. Але не зовсім.
Якраз на рубежі десятиліть у Aston Martin Lagonda змінилося керівництво: на чолі фірми встав викупив частину акцій компанії Віктор Гонтлетт, який вирішив, що Aston Martin цілком обійдеться і без «Бульдогу». На думку Гонтлетта, проект виходив занадто дорогим, і компанія просто не могла собі його дозволити: оплачувати амбіції інженерів новий керівник не хотів. Тому роботи над суперкаром зупинили, документацію, за чутками, частково знищили, частково розгубили, а єдиний прототип, що був, просто продали на бік.
Вважається, що купив його якийсь колекціонер з Близького Сходу, який заплатив за суперкар значні 130 тисяч фунтів, але володів він їм недовго. За 35 років у приватних руках «Бульдог» чимало похитував світом, побувавши і в Північній Америці, і врешті-решт повернувся до Великобританії – але помітно перетворених. Він змінив сіро-сталевий колір кузова на незрозуміло зелений, а салон зараз оздоблений у світлих тонах, хоча раніше був благородно-коричневим. Оригінальні фото 1980 року, зроблені штатним фотографом компанії Роджером Стоуерсом – чорно-білі, але деяке уявлення про первісний вигляд купе дати можуть.
Знущалися «колекціонери» і над мотором, замінивши, за чутками, штатну систему упорскування від Bosch карбюраторами Weber. Але днями в історії “Бульдогу” намітився черговий різкий поворот, цього разу суто позитивний. Нинішній власник єдиного свого роду «Астона» вже передав його до рук фахівців з реставрації з авторитетної фірми Classic Motor Cars і має намір профінансувати повне відновлення суперкара до автентичного стану – наскільки це в принципі можливо.
І це ще не все. Відновленому «Бульдогу» все ж таки відкриють доступ на швидкісний трек, де спробують відновити історичну справедливість і таки подолати жаданий поріг 200 миль на годину. Хоча, звичайно, найшвидшим автомобілем у світі це вже не зробить.
Источник: zefirka.net
