Читаючи біографії великих людей, помічаєш одну спільну для всіх річ: чи важко було їхнє дитинство чи приємне, але вони отримували підтримку своєї сім'ї. Турбота батьків чи братів і сестер допомагала пережити їм важкі хвороби, голод, злидні і мандри. І лише кілька біографій вибивається із цього ряду. Ось, наприклад, відомі письменники, яких виростили жорстокі родичі.
Етель Войнич
У СРСР письменницю видавати любили: антиколоніалістка із богоборчим пафосом, і, головне, недворянського походження. Щоправда, популярна була одна книга – «Овід», яка викриває священиків і святенників і повна революційного заряду. Коріння цієї книги сягає біографії самої Етель, хоча і не повторюють її.
Етель народилася в Ірландії, в сім'ї англійських математиків – професора Джорджа Буля та вчительки Мері Буль, уродженої Еверест. Батько помер, коли Етель не було й року, так що дитинство її пройшло в умовах голоду та злиднів. Нарешті, мати зважилася передати дочку на вихованні до брата покійного чоловіка – просто через побоювання, що інакше вони обидві помруть від недоїдання.
Містер Буль був схиблений на приборканні вад, особливо в маленькій Етель. Буквально за все вона отримувала у кращому випадку догану, але частіше – покарання. Дівчинку замикали в комірчині, пороли і позбавляли вечері. Пороки вона демонструвала різноманітні. Наприклад, обжерливість: взяла і з'їла запропоновану якоюсь доброю душею цукерку. Чи треба говорити, що до своїх вісімнадцяти Етель усією душею ненавиділа англійців з їхньою англійською чеснотою та пофарбовані релігійними слівцями настанови!
Пізніше це вилилося у дружбу з ірландськими та польськими борцями за свободу, а також російськими соціалістами, які вели у Лондоні нескінченні розмови про майбутню революцію. За одного польського бунтівниця Етель навіть вийшла заміж, придбавши прізвище Войнич. Дивно, але її роман, який викриває християнське святенництво, у Росії вперше опублікували в журналі… «Світ Божий».
Максим Горький
Майбутній письменник втратив батька три роки і матері об одинадцятій. Дідом по батькові в нього був чоловік, якого вибили з армії за жорстоке поводження з чинами, та не просто вибили, а заслали до Сибіру. Важко уявити, що він робив зі своїми солдатами – оскільки за постійні офіцерські ляпаси, спливи де вони вчасно, карали негаразд суворо. Вітчим хлопчика бив його мати, тож одного разу Альоша (так звали письменника в дитинстві) навіть мало не зарізав його, захищаючи маму. Після цього хлопчикові довелося жити з батьком матері, теж суворою людиною.
Багато в чому сцени сімейного насильства були перенесені Горьким у його знамениту повість «Дитинство», хоча автобіографічної та документальної її вважати не можна. Але сцену довгого жорстокого прочуханка, влаштованого для того, щоб зламати хлопчика, а не просто його покарати – прочуханки, за якою пішла хвороба – письменник описує з таким знанням відчуттів того, що б'ється, що стає очевидно: саме її він взяв з життя. Безперечно, хлопчик піддавався й іншим видам покарань, а вітчим його, швидше за все, бив.
Пізніше це серйозно позначилося на ментальному здоров'ї Олексія. Він був неврівноваженим, схильним до похмурих роздумів та суїцидальних думок і одного разу навіть був на чотири роки відлучений від церкви за спробу самогубства після того, як його, звичайно, врятували.
Сестри Бронте
І в знаменитій «Джен Ейр» від Шарлотти Бронте, і в не менш знаменитому «Грозовому перевалі» від Емілі Бронте можна виявити той самий мотив: з маленькою дівчинкою-сиротою жорстоко поводяться родичі. Джен Ейр також зустрічає суворе звернення у благодійній школі для дівчаток – змішане з повчальними настановами від піклувальника-священика. Кетрін, героїня Емілі Бронте, разом зі своїм другом Хіткліффом усі моралі навпіл з покараннями отримує вдома. І не дивно: Емілі була настільки тривожною, що навіть не змогла жити в пансіонаті для дівчаток – серйозно захворіла, тож увесь свій досвід почала отримувати вдома.
Коли дослідники біографії знаменитих письменниць – до того часу вже померлих від проблем зі здоров'ям – зверталися до їхнього батька за відомостями про їхнє дитинство, той ревниво стежив за тим, щоб максимально повно було відображено його роль у їхньому вихованні. Адже він справді забезпечував їх усім, що потрібне для розвитку думки та творчості.
Водночас його поводження з сім'єю було надмірно суворим. У нападах агресії він знищував меблі, а також речі дітей. Щоб діти «не розпустилися», їх не годували практично нічим, крім картоплі – смиренна їжа, що дає смиренний характер – у той час, як батько на їхніх очах їв м'ясо. Крім того, їм не дозволявся гарний одяг, гарне взуття, гарні іграшки. Все це, як він оголошував, вело їх прямо в обійми пороку.
Коли одного разу тітка дівчаток взула одну з них у ошатні черевички, подаровані родичами – просто тому, що звичайне взуття дівчинки промокло, батько, побачивши це, забрав черевички та спалив. І так, саме він віддав Шарлотту в ту школу, де діти взимку замерзали часом на смерть, а на сніданок подавали обвуглену вівсянку. Емоційні проблеми були зрештою у всіх його дітей: син спився, Емілі була схильна до панічним атак, Шарлотта і ще одна її сестра страждали від зниженої самооцінки.
Редьярд Кіплінг
Не пощастило у дитинстві й Кіплінгу. Він народився в сім'ї, що любить, в Індії, але в п'ять років його відкликали заради справжнього англійського виховання на батьківщину батьків. Там родичі постійно вибивали з нього дикунський дух, який, на їхню думку, він привіз із собою з Індії. Для цього вони визначилися, що він любить робити (хлопчик любив читати книги) та забороняли. Коли виявлялося, що Редьярд все одно читає, його карали. На щастя, у родичів він провів лише рік – потім його віддали до школи для хлопчиків. Де, звичайно, пороли. Але ж зовсім чужі люди.
Антон Чехов
«Я пам'ятаю, батько почав вчити мене, або, простіше кажучи, бити, коли мені не було ще й п'яти років. Він сік мене різками, драв за вуха, бив по голові, і я, прокидаючись, щоранку думав перш за все, чи сьогодні битиму мене?..» Це слова одного з персонажів Антона Павловича, які, без сумніву, говорять про дитинство самого письменника. «Я ніколи не міг пробачити батькові, що він мене в дитинстві сік», вже особисто Чехов казав своєму братові.
Батько Антона Павловича буквально уникав усю родину. Влаштовував за обідом потворні сцени, кричачи на дружину та ображаючи її на очах у дітей. Забороняв синам і дочкам бігати (нібито взуття зношується), грати (балуються тільки дурні), водитися з однокласниками (поганому навчать) – і метою заборон, схоже, було почуття тотальної влади, яким він упивався.
Спогади про жорстокість батька переслідували Антона Павловича все життя. Чуже невдало і голосно сказане слівце чи жест – і вони виринали самі собою. Крім того, письменник за всіма ознаками страждав на депресію. І це при тому, що за спиною батька мати постійно намагалася згладити настрій, який він створював – лагідно розмовляла з дітьми, терпляче займалася з ними, розповідала їм історії. Цілком позбавити їх від отрути батьківської жорстокості вона не змогла.
Джерело: https://kulturologia.ru/blogs/060520/46321/
Источник: zefirka.net
