Будь-яка держава завжди дбає про те, щоб її скарбниця була повна. А тому правителям доводиться знаходити різні статті доходу, і так повелося споконвіку, що найефективнішим способом підтримувати фінансове благополуччя країни — це запровадити новий податок. Ось тільки часом статті зборів грошей із населення були настільки дивними і навіть абсурдними, що в їхнє існування важко повірити. До вашої уваги 12 найнезвичайніших податків в історії людства.
Податок на бороди
Багато хто знає, що Петро Великий «прорубав вікно до Європи», і протягом цього процесу навіть зрізав бороди боярам. А насправді цар у рамках прищеплення своєму народу традицій європейської культури, в 1689 він видав указ про заборону чоловікам носити бороди. Однак радикально до цього питання правитель підходити не став, а залишив у ньому лазівку: найбільшим противникам обрізання бороди достатньо було сплатити високий податок, щоб залишити густу рослинність на обличчі. Більше того, було розроблено градацію побору за типами борід — купецькою, боярською, селянською та іншими. Винятком із закону також були селяни, які мали право носити бороду безоплатно лише у себе на селі, а от у разі в'їзду до міста вони мали заплатити 1 копійку. А несплата податку каралася посиланням на каторгу з відпрацювання штрафу.
Податок на вікна
Цікавий податок, який з'явився у Великій Британії в 1696 році. Причому на той момент його дивним назвати не вдалося б, адже він був якимось варіантом податку на розкіш. Вся справа в тому, що скло було дуже дорогим, а тому повноцінні вікна могли дозволити тільки дуже заможні люди. Значить, якщо в людини вистачало коштів на засклене вікно, то й дозволити собі сплатити зайвий побор вона теж була в змозі.
Податок на свободу
Рабовласницький лад у Стародавньому Римі був досить жорстким, проте мав варіанти звільнення залежних людей. Щоправда, за це держави вимагало так званий вільний податок (manumission), який платили у разі визволення хазяїном свого раба. Причому збирання це могло стягуватися або з уже колишнього господаря, як з того, що досить спроможний, щоб відпускати раба на волю, або з самого звільненого, якому в цьому випадку доводилося ніби викуповувати себе двічі — спочатку у господаря, а потім у держави.
Податок на дисидентів
Дисиденти існували в будь-якій державі, і до них застосовували різні методи боротьби. Серед них оригінальністю вирізнялася ідея Олівера Кромвеля, який у 1655 році вирішив насолити своїм ідеологічним ворогам роялістам за допомогою податку. Більше того, гроші, отримані таким чином, Кромвель пустив на організацію народного ополчення, яке й охороняло державу від посягань тих самих роялістів.
Податок на сіль
Той факт, що сіль протягом багатьох століть була чи не предметом розкоші, пояснює практику запровадження податку на неї, яка здійснювалася в історії людства неодноразово у різних країнах. Так, наприклад, його запроваджували в Китайській імперії, у Франції, і навіть в Індії. Ось тільки у всіх цих державах рішення про появу такого побору призвело до вельми несподіваних наслідків: від масштабних протестів до розпаду імперій.
Податок на туалет
Ще один античний податок, який досі має своєрідну луну у вигляді крилатого виразу «гроші не пахнуть». А було це так: римський імператор Веспасіану, ввів у своїй державі збір за відвідування громадського туалету, який у ті часи мали не лише прямий функціонал, а й служили місцями для зустрічей і навіть ведення світських бесід. Ось тільки ідея поповнення скарбниці за допомогою податку на схоже місце обурило сина імператора, на що останній змусив спадкоємця понюхати гроші зі словами: Гроші не пахнуть!
Податок життя
Мабуть, неможливо йти більш абсурдний податок, ніж стягнення плати на користь держави за- життя. Однак саме такий побір уряд Великобританії у 14 столітті вирішили запровадити для свого населення. Зрозуміло, думка, що їм доведеться платити в скарбницю тільки тому, що вони живі, населення вкрай обурило, тому незабаром спалахнув масштабний бунт, що залишився в англійській історії під назвою Peasants' Revolt.
Податок на димар
Ще один дивний податок із Великобританії, який з'явився у 1660 році. Тоді, здавалося, що вже нема за що стягувати гроші з людей, уряд придумав обкласти побором-димарі. Втім, причина запровадження цього податку була вельми логічною: річ у тому, що інші об'єкти, за які стягувалася плата до скарбниці, багато громадян заради приховування доходів закопували в землю або ховали в димар. Ось тільки призвело до запровадження такого податку до несподіваних наслідків: щоб заощадити, населення повально почало розбирати пічні труби, що у 1684 році призвело до виникнення великої пожежі в Лондоні, яка знищила 20 будинків. Після цієї трагедії податок було скасовано.
Податок на перуки
І знову в історії Великобританії знайшлася цікава сторінка, яка розповідає про незвичайний податок. Цього разу йдеться про побори з власників перуків, які запровадили 1795 року. Заради справедливості, слід уточнити, що податок був введений не на саме несправжнє волосся, а на запашну пудру, якою його посипали. Єдиним винятком виявилися члени королівської родини та їхнє найближче оточення — вони збирання не платили. Але й місцеве населення теж не горіло бажанням віддавати зайві гроші в скарбницю, а тому мода швидко змінилася, і перуки пішли в історію.
Податок на іноземців
Практика оплати будь-яким іноземцем державі факту свого перебування там триває вже не одне століття. Однак часом вона набувала досить цікавої форми. Наприклад, біля Канади до 1923 року діяв податку китайців. Сталося це так: у ті часи північна держава була улюбленим місцем еміграції колишніх громадян Піднебесної, а оскільки приїжджало їх чимало, то й поповнення скарбниці від запровадження такого податку було непоганим. Однак регулювати приїзд китайців було просто неможливо, і їх стало настільки багато, що 1923 року податок було скасовано, оскільки уряд просто заборонив їм в'їзд до Канади.
Податок на годинник
Англійці, якщо судити з їхньої історії, виявилися просто рекордсменами щодо запровадження дивних податків. Один з останніх таких був введений у 1797 році, і змушував розщедритися тих, хто вважав за краще завжди бути в курсі, яка година. Так, державна скарбниця протягом цілого року поповнювалась рахунок поборів з власників годин. Після цього податок скасували, однак і за ці дванадцять місяців багато англійців сплатили країні по 5 шилінгів.
Податок на очі
Дуже цікавий податок, який запровадили на початку XVIII століття біля Башкирії. Так вирішили стягувати з населення плату на користь держави залежно від кольору їхніх очей. Причому, яким чином проводилася «оцінка» кольору очей, припустити дуже важко, проте достеменно відомі деякі цифри: так, володарі чорних очей платили в скарбницю 3 алтини, а ось сірі обходилися їхньому власнику майже втричі дорожче — 8 алтинів.
Джерело: https://novate.ru/blogs/090222/62105/
Источник: zefirka.net
