Період Великої Вітчизняної війни налічує не одну тисячу подвигів, які здійснили радянські люди, захищаючи країну. Олександр Петрович Мамкін став героєм після того, як ризикуючи життям, зумів урятувати всіх пасажирів свого літака. Керуючи підбитою машиною і перебуваючи в кабіні, за інструкцією він мав право набрати висоту і зістрибнути на парашуті. Але навряд чи пілот хоч на мить замислювався про це, знаючи, що на борту беззахисні діти та тяжко поранені, які довірилися і вірять йому.
Як радянський льотчик Олександр Мамкін взяв участь в операції «Зірочка»
Літак Р-5 конструкції Полікарпова Н.М.
Операцію «Зірочка» було сплановано командуванням партизанського загону ім. Чапаєва з метою вивезення в тил дітей дитячого будинку, який опинився на окупованій гітлерівцями території. На виконання завдання, крім самих партизанів, залучили, за розпорядженням командувача 1-го Прибалтійського фронту І. Баграмяна, частину складу 3-ї повітряної армії. Евакуація поранених та вихователів з дітьми почалася наприкінці березня 1944 р.; проводили її льотчики 105 полку Громадянської авіації, що був під час війни в розпорядженні Червоної Армії.
На споруджений партизанами біля села Ковалевщина аеродром щодня кілька разів прилітали одномоторні біплани, щоб взяти на борт маленьких пасажирів для відправлення їх у тил через фронтову лінію. Перебував серед льотчиків та 27-річний гвардії лейтенант А. Мамкін, який керував переобладнаним для перевезення вантажів літаком Р-5.
Як проходила евакуація дітей та поранених із села Бельчиця
Евакуація пораненого червоноармійця.
У лютому 1944 року вихованці дитбудинку проживали під Полоцьком у Бельчиці – зайнятій німцями невеликому селі. Отримавши розвідувальну інформацію про розташування вогневих укріплень, чисельність та озброєння противника, 18 лютого партизани розпочали реалізацію плану під кодовою назвою «Зірочка». Після настання темряви, 200 бійців із загону імені Щорса здійснили марш-кидок, подолавши в прискореному темпі понад 20 км до наміченого села.
Насамперед партизани забезпечили прикриття на випадок можливого зіткнення з німцями: викопали окопи в снігу, зробили кулеметні осередки, організували засідку. Після чого до села попрямувала розвідгрупа, яка, обійшовши сторожові пости фашистів, почала виводити вихователів з дітьми в певне місце. Інша частина загону, одягнена в маскувальні білі халати, зустрічала дитбудинківців і переправляла їх у ліс, несучи на руках тих, хто не міг пересуватися самостійно через хворобу або малолітній вік.
План вдалося виконати бездоганно – не було ні затримок у часі, ні бою з німцями через виявлення бійців. Виведених дітей та дорослих розміщували на підводи та обозом доставляли у місце розташування партизанів щорсівської групи. Звідти їх відправляли на короткочасний постій до мешканців села Омеляники, де вихованців дитбудинку годували, мили в лазні, перевдягали у зібраний місцевим населенням одяг, надавали за потреби медичну допомогу. Після цього врятовані переправлялися у Словені – село Полоцько-Лепельської зони, яке повністю контролювалось білоруськими загонами.
У березні 1944 року розвідка донесла про плани німців із зачистки Полоцько-Лепельської зони від розташованих на території баз «народних месників». Залишатися в цьому районі дітям стало небезпечно, тому командування вирішило переправити всіх у глибокий тил – на Велику землю.
Як охопленому вогнем радянському льотчику вдалося посадити літак
За час операції «Зірочка», льотчик Мамкін перевіз літаком понад 90 осіб.
До 10 квітня вдалося евакуювати на літаках майже всіх дітей і потребують допомоги дорослих: у партизанській зоні залишалося лише 28 вихованців і кілька співробітниць дитячого будинку. Олександр Мамкін до цього часу здійснив уже 8 польотів, перевозячи на борту максимально можливу кількість поранених та дітей. Одинадцятого квітня льотчик вирушив у свій дев'ятий рейс, маючи в літаку 13 пасажирів – двох поранених партизанів, одну виховательку та десять дитбудинків, з яких сімох розмістили в кабіні штурмана, а трьох під фюзеляжем у вантажному відсіку.
Нічний переліт пройшов благополучно, але під ранок літак був виявлений і спочатку обстріляний вогнем із зеніток із землі, а потім фашистським винищувачем у повітрі. В результаті останньої атаки, двигун біплана отримав пошкодження і спалахнув, пілота ж у цей час, уламками снаряда поранило в голову. Однак, незважаючи на тяжкість стану, Мамкін продовжував керувати літаком і зумів перетнути лінію фронту, перебуваючи вже в охопленій вогнем кабіні.
На той час, коли Олександр приземлився у розташуванні червоноармійської частини біля озера Болниря, одяг на ньому практично згорів, а сам льотчик отримав опіки 3 та 4 ступеня. Останнє, що він зробив, перебуваючи в свідомості, це вибрався з кабіни і запитав, чи всі діти залишилися живими. Мамкіна доставили до військового шпиталю, але рани виявилися несумісні з життям: провівши у несвідомому стані шість днів, А. П. Мамкін помер 17 квітня 1944 року. З пасажирів, які опинилися на борту того трагічного дня, ніхто не постраждав – вони всі залишилися живими.
Які нагороди за свої подвиги отримав льотчик Мамкін
Льотчик Мамкін Олександр Петрович.
Олександр пішов на фронт добровольцем ще на початку війни. До своєї загибелі він встиг зробити сімдесят з лишком нічних перельотів, під час яких вивіз до тилу 280 поранених солдатів і доставив до району військових дій понад 20 тонн снарядів. За безстрашність та мужність, виявлені в бойових умовах, льотчик неодноразово представлявся до нагород.
Так у 1943 році Мамкіну вручили орден Вітчизняної війни першого ступеня, у 1944 – медаль «Партизан Вітчизняної війни» першого ступеня та орден Червоного Прапора. За подвиг, виявлений в операції «Зірочка», командування 105-го окремого гвардійського авіаполку Цивільного повітряного флоту представило льотчика посмертно до звання Героя Радянського Союзу.
На жаль, з якихось нез'ясованих причин ні найвищої нагороди, ні заслуженого звання Олександру Петровичу так і не присвоїли. Зате для врятованих ним людей – за час останньої операції, Мамкін перевіз літаком понад 90 осіб – пілот назавжди залишився героєм. Домогосподарі, що стали дорослими, зберегли пам'ять про льотчика, назвавши на знак подяки власних дітей, іменем свого, в буквальному сенсі небесного рятівника.
Джерело: https://kulturologia.ru/blogs/010820/47135/
Источник: zefirka.net
