До категорії образливих слів «олень» перейшов зовсім недавно — майже на моїх очах. Мені вже багато років, і я не пам’ятаю, щоб у 1980-х і навіть 1990-х роках хтось обзивав іншого «оленем».
Існувало, звісно, слово «рогоносець», але це інше слово, і його застосовували до чоловіків, яким змінювали дружини. Тепер же «оленем» називають будь-якого недалекого простака, якого раніше б без сумнівів назвали «нерозумною вівцею».
Ймовірно, що новий вираз, як і багато інших слів, потрапив у молодіжний лексикон з кримінального середовища. У всякому разі, в одному з онлайн-довідників кримінального сленгу зазначалося, що «оленем з великими рогами» іронічно називають «просту, недосвідчену особу, що не відноситься до злочинного світу».
Адже ще зовсім недавно ніхто не намагався звинуватити цю тварину в якійсь особливій безглуздості (дурнуватий лось з мультсеріалу 1960-х років «Шоу Роккі і Бульвінкля» — рідкісний приклад).
Навіть більше, колись символіка образу оленя була дуже позитивною. Він був живим уособленням краси, граціозності, швидкості і, головне, благородства. Єдине, в чому оленів могли звинуватити, так це у підвищеній знервованості та полохливості.
Тертуліан «Про вінок воїна»:
«…Без сумнівів, деякі з них відвертаються від Писання, збирають свої речі та готуються тікати з міста в місто; бо більше нічого з Євангелія вони не згадують. Їхніх пастирів я теж знаю: під час миру вони леви, а в битві олені».
О. С. Пушкін «Євгеній Онєгін»:
Дика, сумна, мовчазна,
Мов сарна лісова полохлива.
О. С. Пушкін «Полтава»:
В один віз впрягти неможливо
Коня та трепетну сарну…
Однак, тремтіння могло символізувати і любовну втому.
З пісні Наталії Нурмухамедової “Сарна” (Ф. Закіров – А. Аріпов):
Між синіх гір твої володіння.
Ти краса, ти диво,
Але що лежить на серці тінню?
Чи ти, як я, закохалася, Сарно?
В іншому олень виглядав у «дзеркалі» людської культури більш ніж гідно. Дивлячись на величавого самця, уквітчаного короною розлогих рогів, легко зрозуміти, чому саме його називали «королем лісу».
Річард Джеффріс «Благородний олень» (1884):
«Немає нічого прекраснішого за самця-оленя: його роги гордо розгалужуються, шерсть відливає червоним золотом, а форми та кожен рух сповнені величної грації. Він по праву володарює над дібровами, зарослими папороттю ярами і вересовими схилами. Вони належать йому, і він гордо і владно ступає їхньою травою. …Він не просто живе в диких нетрях, у заповідних лісах і на вересових пустках — він виростає з них, як дуб виростає із землі. Благородний олень у вінці чудових рогів — цар і пан усіх живих істот, що ще залишилися нам у лісах та горах Англії».
З пісні Аїди Ведищевої «Лісовий олень» (Є. Крилатов – Ю. Ентін):
…Він біг і дужі роги,
Зачіпали хмари та хмари.
І здавалося, ніби над ним
Ставало небо блакитним!
Повернись, лісовий олень,
На моє бажання.
Помчи мене, олень,
У свою країну оленячу.
Де сосни рвуться на небо,
Де бувальщина живе і небилиця,
Вимчи мене туди, лісовий олень!
Схожа символіка простежується вже в античні часи, насамперед, у міфах про грецьку богиню полювання — Артеміду (або її римському аналогу — Діані). Чоловіків Артеміда, як відомо, не любила і воліла гуляти лісами в компанії сарни або роз’їжджати на возі, запряженому сарнами.
За однією з легенд, богиня сама перетворювалася на сарну, щоб уникнути залицянь з боку своїх братів – Ота та Ефіальта. Це було непросто — брати були невразливі як для смертних, так і для інших богів. Тоді Артеміда вдалася до хитрощів: в образі сарни вона так стрімко проскочила між братами, що ті, з необережності, заколи один одного списами.
Інколи богиня могла перетворити на оленів інших людей. Так сталося з мисливцем Актеоном, який випадково побачив Артеміду голою. В образі оленя він пробігав недовго – його одразу розірвали власні пси.
Овідій «Метаморфози»:
…Він же біжить по місцях, де сам переслідував часто,
Сам же від своїх тікає слуг! Він хотів вигукнути:
«Я Актеон! Свого впізнайте в мені пана! –
Висловити думки – немає слів. Оголошується гавканням повітря…
Цікаво, що живописці та скульптори, як правило, не зображували повне перетворення Актеону. Найчастіше вони обмежувалися лише рогами або оленячою головою. Деякі ж зовсім залишали Актеона в людській подобі. Ліворуч — малюнок Долона на античній вазі.
Інша справа — улюблениця Артеміди, Керинейська лань, чиї золоті роги та мідні копита ніяк не впливали на швидкість. У цьому міг переконатися Геракл, який виконував чергове завдання підступного царя Еврисфея (т. зв. третій подвиг Геракла). Намагаючись виловити керинейську лань, герой намотував кола по всій Європі, аж до північної Гіпербореї. Зрештою йому таки вдалося зловчитися та пришпилити втікачку стрілою до дерева – при цьому не проливши жодної краплі крові (стріла потрапила між кісткою і сухожиллям).
З оленем пов’язана доля й іншого персонажа грецьких міфів – юнака Кіпаріса. Юнак товаришував з самим богом Аполлоном, але, судячи з усього, набагато більше любив прекрасного золотого оленя з острова Кеос. На жаль, золоті роги не захистили тварину від «випадковості», і Кіпаріс помилково вбив свого улюбленця під час полювання. Після чого життя стало юнакові не миле, і він попросив Аполлона зробити так, щоб він міг сумувати вічно. Ось бог і перетворив Кіпаріса на однойменне вічнозелене дерево, гілки якого стародавні греки використовували в похоронних обрядах.
Священними рисами оленів наділяли у Стародавній Греції. Наприклад, кельти вважали, що розгалужені роги оленя нагадують дерева, а дерева у кельтів дуже шанувалися. Тому олень став символом родючості та життєвих сил, а оленячі роги носив Цернунн – кельтський бог природи, що помирає та відроджується.
Особливе місце займав священний білий олень — всезнаючий посланець богів із потойбічного світу. Вбивство такого оленя обов’язково викликало купу неприємних наслідків.
Цю символіку можна зустріти і в казці К. С. Льюїса «Лев, чаклунка та платтяна шафа», де Білий Олень стає провідником, що дозволяє героям повернутися з казкової Нарнії у свій реальний світ.
У японському синтоїзмі роль посланців богів теж грали олені — щоправда, цього разу плямисті. Вважається, що саме на плямистому олені спустився прямо з небес перший імператор Японії Дзимму. У стародавній японській столиці Нара знаходиться цілий оленячий парк, де нібито пасуться нащадки того самого імператорського оленя.
Щодо Будди Шак’ямуні, то він особисто перебував у тілі золотого оленя в одному зі своїх минулих життів. До того ж, за легендою, першу проповідь Будда читав у оленячому парку, де її слухали лише п’ять учнів та два «допитливих» олені. Саме цих оленів часто зображують з обох боків т.з. “Колеса Дхарми”, що символізує буддійське вчення.
У Китаї з оленем також асоціюють усе найкраще — міцне здоров’я, успіх, кар’єру, багатство. Не дарма китайською слово «олень» («лу») звучить так само, як і «платня чиновника». Поруч із оленем традиційно зображують китайського бога довголіття Шоу-сіна (вважається, що він знайшов еліксир безсмертя) та його японського «колегу» — Дзюродина. Це не дивно, враховуючи, наскільки популярними у східній медицині є препарати з оленячих рогів.
Ну, а про християнську символіку оленя я розповім у наступній статті.
Далі буде…
