Влітку його можна виловити з надувного басейну, знайти у щойно викопаному садовому ставку, а іноді навіть на даху автомобіля. Найімовірніше, це облямований плавунець — один із найпоширеніших великих водяних жуків України.
Мешкає він по всій країні: в озерах, старицях, канавах, природних і садових ставках. У басейн прилітає сам, зазвичай уночі. Жука краще не чіпати руками: схопить щелепами — буде боляче.
Воду він шукає за блиском і плутає з нею дах машини
У басейн, навіть надувний, і в новий садовий ставок плавунець прилітає самостійно — свіжу водойму він заселяє однією з перших. Літає добре, зазвичай уночі. Воду згори впізнає за блиском — відбитим від водної поверхні світлом місяця чи сонця.
Тому жук іноді сідає на мокрий асфальт, скляні дахи, парники та блискучі дахи автомобілів. Водяних жуків особливо збивають із пантелику чорні та червоні машини: їхня блискуча поверхня відбиває світло так само, як вода, а от у білих і жовтих — ні. Летить плавунець і на світло ліхтарів.
Впізнати його можна за жовтою облямівкою
Жук завдовжки 3–3,5 см, овальний та обтічний. Зверху він темний, від оливково-бурого до майже чорного із зеленуватим відтінком. По краю передньоспинки та надкрил йде жовта облямівка — через неї вид і назвали облямованим. Черевце й ноги знизу жовто-бурі.
Самця видають передні лапки: на них є широкі подушечки з присосками, якими він тримає самку під час спарювання.
Схожий водолюб майже не кусається — і відрізнити його можна навіть із берега
У тих самих ставках живе інший великий жук — водолюб. Він ще більший, до 5 см, чорний із зеленуватим полиском і без облямівки. Розрізняти їх варто: водолюб живиться переважно рослинами й людину майже не кусає, а плавунець — хижак і може боляче вкусити.
Відмінність видно навіть із берега. Плавунець гребе обома задніми ногами разом, як веслами, а водолюб перебирає ногами по черзі, ніби крокує у воді. У повітря плавунець піднімається заднім кінцем тіла вгору, а водолюб — головою. Якщо жук уже в сачку, подивіться на вусики: у плавунця вони довгі й тонкі, у водолюба — короткі, з булавою на кінці.
Зябер у нього немає — повітря він носить під надкрилами
Зябер у плавунця немає, він дихає звичайним повітрям. Запас носить під надкрилами і приблизно раз на 10–15 хвилин піднімається на поверхню: виставляє з води кінчик черевця й набирає нову порцію повітря.
Це повітря тягне жука вгору: варто перестати гребти — і він спливає. Тому під час відпочинку він чіпляється за траву або дно, а біля поверхні висить головою донизу — так він і дихає, і може чатувати на здобич.
Дістають його сачком, а несуть не у воді: жук може захлинутися
З басейну плавунця дістають сачком із дрібним вічком: якщо схопити його рукою, він може вкусити — кусається і його личинка. Спійманий жук іноді випускає каламутну смердючу рідину — цим він відлякує риб та інших хижаків.
Нести його краще не в банці з водою. Хоч жук і водяний, коли вода хлюпоче, він не може набрати бульбашку повітря й може захлинутися. Зручніше переносити його на мокрій траві, водоростях або у вологій ганчірці, а потім випустити в найближчий ставок.
Їжу він шукає за запахом
Їжу плавунець шукає більше за запахом, ніж очима. Живу здобич він помічає лише впритул і після промаху за нею не женеться, а мертву знаходить значно впевненіше. Їсть він усе, що не надто велике й не надто швидке: личинок комах, зокрема комарів, равликів, пуголовків, слабку дрібну рибу, комах, що впали у воду, і падло.
Якщо поруч є інші жуки, вони швидко підпливають до того, хто спіймав або знайшов їжу, і тягнуть здобич кожен до себе — так на одну поранену або мертву рибу може зібратися кілька плавунців.
Личинка виростає більшою за жука і їсть, не розкриваючи рота
Личинка плавунця буває більшою за самого жука, до 6–7 см. Вона довга, жовто-бура, з пласкою головою, серпоподібними щелепами й двома «хвостиками» на кінці. «Водяним тигром» її назвали за апетит. Вона висить біля поверхні з розкритими щелепами й кидається на здобич, яка ворушиться за кілька сантиметрів від голови.
Дорослий жук відкушує здобич шматками, а в личинки рот зімкнутий. Натомість у кожній щелепі є канал: через нього личинка впорскує в здобич травний сік, який розчиняє тканини, а потім висмоктує їх. Від здобичі залишається порожня шкірка. Так личинки їдять рачків, личинок комах, пуголовків, тритонів, дрібних рибок — і навіть одна одну.
З личинкою бабки її плутають, але розрізнити легко. Личинка бабки кремезна, без двох «хвостиків», а здобич хапає складною нижньою губою, яку викидає вперед.
Жуком личинка стає на березі, у землі
Личинка росте все літо, а вирісши, вибирається з води на вологий берег і під каменем чи корчем робить у землі камеру, де перетворюється на лялечку. Влітку через один-три тижні звідти виходить жук і повертається у воду.
У садовому ставку: мальків з’їсти може, а велику рибу спіймати йому важко
Мальків і слабку рибу плавунець з’їсти може, личинки теж ловлять дрібних рибок. Велику здорову рибу йому спіймати важко: вона швидка й тримається на відкритій воді. Нідерландські дослідники дійшли висновку, що виїсти рибу в ставку плавунці навряд чи здатні й боротися з ними немає потреби — тим паче, що риба сама їсть їхніх молодих личинок. Якщо ж у ставку підростають мальки, жуків і личинок можна виловити сачком і випустити в іншу водойму.
Плавунця тримають і в акваріумі, зокрема шкільному. Йому потрібні: шар води від 20 см, рослини, каміння та корч, що стирчить із води, — жукові іноді треба вибратися й обсохнути. Кришка обов’язкова, інакше він полетить. Годують плавунця дощовими та борошняними черв’яками та шматочками пісного м’яса. З рибками його разом не тримають: жук може напасти на рибу, особливо хвору, а його виділення у спільній воді рибам шкодять.
Під льодом він дихає бульбашкою повітря
Живе плавунець понад рік і зимує дорослим жуком на дні, у мулі та заростях. Під льодом до повітря не піднятися, і він випускає з-під надкрил бульбашку: з води в неї переходить кисень, і жук забирає повітря назад — бульбашка слугує йому зябрами. У ставку його бачать навіть у грудні.
Плавунець широкий — із Червоної книги
В облямованого плавунця є рідкісний родич — плавунець широкий, занесений до Червоної книги України. Трапляється він у лісовій зоні, на півночі Лісостепу та в Закарпатті, але лише поодинокі особини. Він більший і помітно ширший, а головне — бічні краї надкрил у нього сплощені у тонкі пласкі «пластинки». Якщо такий жук потрапив у сачок, його фотографують і відпускають: додому види з Червоної книги не забирають.
За даними порталу: ukr.media