У будь-якому куточку колишнього СРСР можна побачити характерний бетонний паркан із ромбоподібним рельєфом. Він пізнаваний. Побачивши «ромбики» у кадрі новин чи фільму, не доведеться гадати — дія відбувається на колишньому пострадянському просторі.
А чому саме такий паркан із «ромбиками» зводився в СРСР повсюдно? Хто і навіщо вигадав такий дизайн?
Закрити від поглядів
У 1970-ті роки в Москві вирішили, що необхідно розробити секцію паркану, яку можна було б виробляти у промислових масштабах. За допомогою такої огорожі планувалося прикрити від поглядів городян території заводів, військових частин, будівництв та й просто непривабливі місця, особливо в промзонах.
Звичайно, можна було б робити просто гладкі секції, без жодних вишукувань. Такими їх уже періодично виготовляли. Але мабуть столична влада вирішила, що тисячі секцій гладких парканів – це надто сумно навіть для звичних до сірості та непоказності радянських міст.
Замовлення на розробку зовнішнього вигляду нових парканів було надано групі промислових дизайнерів «Мосміськбудматеріали» під керівництвом архітектора Бориса Лахмана.
Лахмана ніхто не квапив – коли зробите, тоді й зробите.
Тому він розробив кілька варіантів конструкції, яку неважко було б виготовляти у промислових масштабах.
Сам Борис Лахман каже, що йому найбільше сподобався дизайн огорожі, що імітує кам'яну кладку. Команда була впевнена, що, швидше за все, виберуть саме цей варіант як найцікавіший.
Вибір комісії
Але несподівано для розробників комісія обрала найпростіший і найскромніший дизайн — рельєфні «ромбики».
Лахман досі не може пояснити, чому був обраний саме цей дизайн. Дизайнери припускали, що це пояснювалося грою світла і тіні на паркані, що прикрадало недоліки і дозволяло уникнути зовсім безликості, навіть якщо паркан не був пофарбований.
Але причини вибору комісії були набагато прозаїчнішими. Виявилося, що «ромбики» набагато краще просто гладкого паркану гасять шум машин або механізмів, що працюють, що важливо в міському середовищі. А ще в такому варіанті немає елементів, де міг би накопичуватися бруд. Дощ і сніг вільно зісковзують із верхньої частини «ромбика».
Спочатку передбачалося, що паркани встановлюватимуть у Москві, особливо у місцях великих будівництв та навколо об'єктів, куди було закрито проїзд.
Але розробку Лахмана під назвою «Плита огорожі ПО-2» вирішили показати на всесоюзній виставці ВДНГ, де вона раптово здобула бронзову медаль.
До неї додавали 50 рублів премії, врученої Борису Лахману як автору проекту. А ось медаль його вже не застала — архітектор за сім'єю емігрував до США.
Тисячі парканів
Після успіху на ВДНГ «ромбики» розпочали свою тріумфальну ходу територією СРСР. Їх виготовляли тисячами секцій та встановлювали повсюдно. Характерний зовнішній вигляд огорож став прикметою часу і країни, рисою радянського міського простору.
На периферійних бетонних заводах ПО-2 могли трохи модифікувати: зробити ромби більшими, або розташувати їх не по всій плиті, а двома поясами внизу та вгорі. Але за невеликої різноманітності «ромбики» буквально опоясали простори Радянського Союзу.
Літній Лахман, який уже 40 років живе в Нью-Йорку і майже забув російську мову, трохи скривджений на це своє дітище. За своє життя він створив багато цікавих дизайнерських рішень та архітектурних проектів. Але «наймасштабнішим» його твором виявився простий, невибагливий паркан, що раптово став прикметою цілої країни.
70-річний архітектор, побачивши свої «ромбики» в кадрах новин чи фільмів з Росії, дуже дивується, що вони все ще збереглися в таких кількостях і ніяк не зникнуть із міського російського середовища.
Источник: zefirka.net
