На початку 1945-го, напевно, тільки Адольфу Гітлеру не було цілком очевидно, що для Німеччини у всій Другій світовій війні «щось пішло не так». Рейх буквально агонізував під ударами Червоної Армії та сил Союзників. Останньою надійною нацистської держави, що руйнується, стало народне ополчення – фольксштурм, діяльність якого в першу чергу асоціюється в масовій свідомості з підлітками з Гітлерюгенд і, звичайно ж, фаустпатронами.
Вироблені фаустпатрони були у величезній кількості.
Навколо фаустпатронів, як і будь-якої іншої широко відомої завдяки масовій культурі зброї, в «цих ваших інтернетах» сперечальники зламали не один спис. Головний предмет суперечки – ефективність цієї зброї проти танків. Проте, спочатку слід зазначити, що німецький фаустпатрон став першим історія військової справи динамореактивним протитанковим гранатометом одноразового дії, який широко випускався і активно застосовувався у воєнному конфлікті. Крім них у німців були і багаторазові гранатомети, проте суть всієї цієї зброї в корені одна – поразка бронетехніки кумулятивним струменем.
Ополчення було останньою надійною.
Всього з кінця 1944 по квітень 1945 знекровлена німецька промисловість примудрилася наштампувати більше 9.6 млн одноразових і багаторазових протитанкових гранатометів. Дуже часто для Фольксштурму могло не вистачати стрілецької зброї та боєприпасів до неї, проте забезпечення німецького ополчення фаустпатронами було дуже високим. Оцінити дійсну ефективність цієї зброї непросто. Сухі експерименти тут мало чим допоможуть, куди краще звернутись до спогадів та історичних фактів.
Підготовка ополчення була низькому рівні.
Так, наприклад, двічі Герой і маршал Радянського Союзу Іван Степанович Конєв писав про те, що «фаусники» — бійці ополчення та армії Німеччини з ручними протитанковими гранатометами справді стали проблемою наприкінці 1944 року. Підрозділи СРСР зазнали закономірно великих втрат, що змусило командування змінювати тактику і за можливості уникати місць, зручних засідки. Крім того, Конєв нагадує у своїх спогадах про те, що масова поява «фаусників» змусила командування вживати контрзаходів. В армії стали формуватися мобільні стрілецькі команди, в які зазвичай відправляли найкращих автоматників та кількох снайперів. Їх завдання полягала у виявленні та ліквідації тих самих розрахунків із гранатометами. У той же час радянські танкісти почали масово кріпити на танки захисні грати, які дозволяли послабити дію кумулятивного струменя.
Маршал Конєв багато писав про загони фаусників.
Тоді ж маршал танковий військ і двічі Герой Радянського Союзу Семен Ілліч Богданов писав у своїх спогадах про те, що багато в чому «фаустпатрон» став жупелом німецької пропаганди для натхнення жителів Німеччини на боротьбу з Червоною Армією, яка своїми військовими успіхами до 1944 року наводила. Семен Ілліч зазначав, що більшість ополченців були погано мотивовані та підготовлені, дуже часто постріли фаустпатронів йшли в молоко, а тому загони «фаусників» у своїй масі не могли стати серйозною перепоною для радянських танків.
Війна — найпотворніший прояв людської цивілізації.
Може здатися, що думки та спогади двох маршалів СРСР суперечать один одному, але насправді це не так. Вони зовсім не виключають одне одного. Найчастіше ополчення часто діяло вкрай слабо, проте це не скасовує того факту, що сам собою фаустпатрон виявився дуже ефективною зброєю. Переконатися в цьому елементарно: якби німецькі гранатомети нешкідливі, в РСЧА не стали б застосовувати ті контрмери, про які згадує Іван Степанович Конєв.
Фаустпатрони сподобалися і радянській армії.
Не можна не згадати і те, що писав про «фаусників» Ейка Міддельдорфа – німецький військовий історик, полковник вермахту, а згодом генерал-майор Бундесвера, автор книги «Російська військова кампанія. Досвід другої світової війни. 1941-1945». Ейке вказував на дуже високу ефективність фаустпатрона як зброї. Однак при цьому писав, що значна частина ефективності цього дива-засобу вже наприкінці 1944 року була зведена до мінімуму через те, що Червона Армія разюче змінила тактику наступу і посилила прикриття своїх танків відділеннями автоматників.
Насамкінець варто сказати, що за всіх «за», «проти» і «але» важливо лише те, що похмурий німецький інженерний геній подарував світові ще один вид зброї, який став закономірним розвитком протистояння піхоти та техніки на полі бою.
Джерело: https://novate.ru/blogs/301020/56566/
Источник: zefirka.net
