Дух вікторіанської доби на знімках від Джулії Маргарет Камерон

Вона створювала не просто портрети, а ікони для поклоніння, хоч уперше взяла до рук фотоапарат, подарований дочкою, віком 48 років.

Джулія Маргарет Камерон (Julia Margaret Cameron) народилася в 1815 році в Калькутті в сім'ї чиновника Ост-Індської компанії та французької аристократки. Вийшла заміж за британського юриста, а 1860 року сім'я переїхала на острів Уайт, де Камерон потихеньку впала в депресію від провінційного способу життя. Подарований дочкою фотоапарат став для неї справжнім порятунком. Енергійно і з натхненням вона почала освоювати трудомісткий мокрий колодіонний процес, перетворивши курник на майстерню, а комору для вугілля на фотолабораторію. Її моделям доводилося позувати, не ворухнувшись, при витримках до 10 хвилин.

Популярність Камерон принесли портрети видатних людей вікторіанської епохи, серед них Дарвін, Браунінг, Лонгфелло, сер Джон Гершель, Джордж Фредерік Вотс, Ентоні Троллоп, Томас Карлейль. Вона намагалася у знімках висловити їхню духовність, силу і характер. Камерон створювала не просто портрети, а ікони для поклоніння. «Коли такі люди стоять перед моєю камерою, я відчуваю, що мій обов'язок не тільки відобразити їхні зовнішні риси, а й чесно передати їхній внутрішній світ», – писала вона.

У 1874 Альфред Теннісон запропонував Камерон створити фотоілюстрації до його популярного циклу поем про короля Артура «Королівські ідилії». Вона охоче погодилася. Зображені нею персонажі з літературних творів нагадували олійні картини. У своїх найкращих роботах фотохудожниця буквально пожвавлювала героїв п'єс та поетичних творів.

Кар'єра фотографа тривала лише одинадцять років (з 1864 по 1875). М'яке фокусування у її зображеннях сучасники розцінювали як технічні помилки, тому більше визнання Камерон знайшла серед художників-прерафаелітів, ніж у суспільстві фотографів. Але сьогоднішні критики вважають, що вона своїми роботами зробила вагомий внесок у фотографію.

Очевидно, що Камерон мала надзвичайну здатність наповнювати свої фотографії потужним духовним змістом, якістю, що відрізняє їх від продукції комерційних портретних студій того часу. За роки кар'єри, що фактично завершилася від'їздом на Цейлон у 1875 році, вона створила близько 900 зображень – галерею яскравих портретів та дзеркало вікторіанської душі.