Чому в Афганістані деяких дівчаток виховують як хлопчиків

Афганістан – країна, де народитися жінкою означає бути глибоко нещасною та приреченою на важке життя. Щоб дати шанс своїм дочкам на щасливе майбутнє, багато батьків вдаються до практики «бача-пош». Вони виховують дівчаток так, ніби вони народилися хлопчиками. Ось тільки замість щасливого майбутнього «бача-пош» стикаються із цілим комплексом проблем.

У виданні National Geographic нещодавно були опубліковані історії кількох сімей з Афганістану, які виховали “бача-пош”. В одній із таких сімей виросли дівчатка Сетар та Алі. Їх з дитинства виховували як хлопців: одягали в чоловічий одяг, дозволяли самостійно виходити з дому, гуляти з хлопчиками, відвідувати спортивні секції та школу (все це для дівчаток заборонено).

В Афганістані патріархальний уклад настільки міцний, а залежність від чоловіків – така явна, що багато батьків при появі на світ дівчинки опиняються перед вибором: чи виховати її як чоловіка? Чоловіки можуть заробити грошей, побудувати сім'ю, подбати про батьків, які старіють. Сімейні пари мріють мати спадкоємця, а народження дочки навіть можуть розглядати як невдачу. Існує навіть повір'я, що й новонароджену дочку почати виховувати, як хлопчика, то наступну вагітність жінка неодмінно народить хлопчика.

Секретну практику «бача-пош» задокументувала журналіст Дженні Нордберг, познайомитися з такими дівчатками ризикнула журналіст Лоулу д`Акі. Скориставшись послугами місцевого перекладача, вона знайшла сім'ю, де дві з шести дочок були виховані, як хлопчики. Сетар народилася третьою дитиною, і батьки у розпачі вирішили виховувати з неї хлопця. Через два роки з'явилася Алі, її спіткала та сама доля. Наступна дитина, нарешті, виявилася хлопчиком, але Сетар та Алі так і продовжили чоловіче життя.

Зараз Сетар 16 років, вона грає у футбол, має подругу, яка не переживає з приводу гендерних стереотипів, але батьки забороняють їй підтримувати ці стосунки. У її сестри Алі особисте життя склалося ще трагічніше: у свої 14 років вона зберігає коробку з любовними листами від своєї дівчини. Їхні стосунки тривали недовго: батьки Алі попередили батьків другої дівчинки про те, що Алі – «бача-пош», і ті одразу ж відіслали дочку на навчання в США, щоб розірвати цей зв'язок.

Поки «бача пош» молоді, особливих проблем не виникає. Але в пубертатний період все стає складніше: важко уникнути насильства та глузувань, багато людей із зневагою називають «бача-пош» транссексуалами.

Батькові Сетар та Алі досі доводиться возити їх машиною до школи, за роки сім'я кілька разів вимушено змінювала місце проживання. Наразі батьки наполягають на тому, щоб дівчатка повернулися в жіночий образ, але і Сетар, і Алі проти. Після того, як вони все життя користувалися свободами, які дає життя в образі чоловіка, дуже важко відмовитись від таких привілеїв. Доросліші, «бача-пош» стикаються із ситуацією, коли розуміють: видавати себе за чоловіка вони вже не можуть через фізіологічний розвиток, а бути дівчиною – не вміють. Водночас оточуючі відмовляються приймати їх такими, якими вони є.