Є у М.Е.Салтыкова-Щедрина «Повість у тому, як один мужик двох генералів прогодував». А наша історія на ту саму тему, але зовсім інша. На підтвердження реальності подій називаю час, на який вони припали – 1979 рік. Місце дії – місто Москва (є і конкретна адреса, але навряд чи її необхідно тут вказувати). Діючими особами цієї неймовірної історії були 42-річний інженер-конструктор із 18-річним сином-студентом та «годувальниця», кішка Мілка.
А трапилася вона тоді, коли чоловіча частина сім'ї виявилася без жіночого догляду дружини-матері, яка від'їхала у відрядження. Залишившись на волі, мужики швидко промотали гроші та запаси у холодильнику і лише після цього спитали себе, як жити далі. Це ж питання в самій категоричній формі поставила перед ними кішка, представляючи при цьому як свої власні інтереси, так і нерозлучного дружка – приятеля на прізвисько Пушок (завжди партнера з гри в регбі).
Сіли тато з сином і почали думати. Думали-думали, та так нічого й не надумали. А Мілка все ходила навколо них і поспішала, поки не зрозуміла, що це марно: аж надто пониклий вигляд був у обох. Тоді вона зміряла їх виразним поглядом і мовчки пішла. Чоловіки ще повздыхали-повздыхали, поохали-поохали і вирішили знову ретельно оглянути кухню: чи не знайдеться там хоч якийсь їстівний шматочок.
І раптом у отворі дверей побачили казкову картинку: кішка тягла коридором солідний оковалок м'яса, причому не замороженого, а парного. З чисто чоловічою радістю, яка не передбачала необхідності розгадувати походження чуда, вони кинулися навздогін. Декілька днів усі були ситі, але потім м'ясо скінчилося, як закінчується все добре.
Побачивши, що господарі знову прийняли позу мислителів, кішка зневажливо пирхнула і зникла… Через деякий час на кухні з'явилося кілька форелей у магазинній упаковці, яка відверто вказує на те, що риба доставлена не з риболовлі. На той час, як її під'їли, відрядження дружини-матері закінчилося, сім'я возз'єдналася, примара голоду перестала маячити на горизонті.
Зате на подвір'ї стали збиратися зграйками бабусі і, раз у раз хрестячись, на всі лади обговорювати дивацтва, що відбувалися ось уже два тижні в квартирі директора гастронома і жахали і його самого, і дружину (говорили, що вона навіть посивіла від горя): там таємничим чином зникали продукти в добрих. Основних версій було дві: або в будинку завелася нечиста сила, або бог карає багатія за крадіжку.
Наш інженер, проходячи якось повз мітингуючих стареньких, раптом усе зрозумів… Справа в тому, що директор гастронома, який належав до найпредставнішої групи заможних громадян в СРСР, був настільки запасливим, що продукти не вміщалися в домашньому холодильнику, і він тимчасово прилаштовував їх на балконі. А балкон розташовувався по сусідству з місцем проживання підприємливої Мілки, хоча сама квартира була в іншому під'їзді.
Але як їй вдавалося експропріювати продукти, які за габаритами помітно перевищували її власні? Це залишилося загадкою назавжди. Як і те, скільки харчів вона перетягла у сусідів, оскільки, судячи з усього, поділилася з господарями вона далеко не всією здобиччю.
А в іншому – жодної містики.
