Бронекостюми солдатів Першої світової війни

Як відомо, бойові дії війн XIX століття в основному являли собою перестрілку мушкетами з наступними поєдинками. Але до початку Першої світової війни ситуація докорінно змінилася. З'явилася скорострільна артилерія та кулемети, використання яких робило солдатів надзвичайно легкою мішенню. Так виникла потреба повернути піхотинцям броню. Перші обладунки того часу виглядали дуже кумедно.

Солдат, озброєний гвинтівкою, тисне руку солдатові в обладунках. Жовтень 1917 року.

Замислюючись над тим, як захистити солдатів від кулеметних черг у траншеях Західного фронту, деякі згадували про кіраси (захисні панцири). Найвдалішим варіантом став німецький Sappenpanzer. Коли ці бронекостюми противника потрапили до рук Союзників, ті ретельно вивчили трофеї.

Німецький штурмовик у сталевій кірасі.

Якщо вірити документам, німецька броня могла зупинити кулю, яку пустили з відстані 500 метрів. “Черепаші панцирі” виготовлялися зі сталі з додаванням сплаву кремнію з нікелем.

Солдат у бронежилеті із зв'язаних сталевих пластин, що покривають груди та живіт, бл. 1914 р.

Американський солдат приміряє обладунки німецького візаві, 1918 рік.

Американці вирішили не надто обтяжувати броню і вигадали жилет із зв'язаних між собою сталевих пластин. Італійці ж, навпаки, вважали, що товщі броня, тим вона надійніша. Однак у таких обладунках було дуже важко пересуватися, і солдати було неможливо здійснювати швидкі маневри.

Італійський солдат у броні.

Американський солдат у броні, прибл. 1917 р.

Сталевий шолом із захистом для очей.

Російський варіант кірас для солдатів у Першій світовій війні.

Щодо Росії, то для піхотинців у Франції було замовлено 100 тисяч кірас. Але насправді вони виявилися нікуди непридатними. Воєначальники ремствували, що гроші були викинуті на вітер. Російський підполковник А. А. Чемерзін розробив свій варіант бронекостюму з різних сталевих сплавів. Його кіраси виявилися набагато міцнішими.

Грузини-хевсури, одягнені у традиційні обладунки, 1918 рік.