У XX столітті розвиток авіації відбувався найактивніше. Усього за одне століття людство пройшло шлях від найпростіших планерів до найскладніших надзвукових літаків. Сьогодні якраз і піде про перших представників радянської реактивної авіації, а саме про те, навіщо радянським літакам на носі потрібен був якийсь загадковий конус.
Конус на носі радянських літаків початку другої половини XX століття (наприклад Су-17) – це дуже важливий елемент конструкції. Називається він «демпфуючий обтічник». Основна функція пристрою зводиться до того, щоб уповільнити потік повітря, що протікає на надзвуковій швидкості. Це, у свою чергу, необхідно для того, щоб силовий агрегат літака під час польоту машини міг отримати достатню кількість кисню.
Суть у тому, що на надзвуковій швидкості потік повітря розганяється до 2-3 махів. Це своє чергу призводить до радикального зниження потужності двигуна. Для того, щоб цього не відбувалося, обтічник конусної форми на носі висувається вперед або засувається назад, залежно від поточної швидкості машини. Такі конуси не обов'язково ставитися на носі літака. Обтічник буде саме там, де стоїть двигун (або двигуни).
Форма конуса для обтічника була продиктована аеродинамічних показників. Крім того, всередині обтічника, що демпфує, дуже часто встановлювали невелику радіолокаційну станцію. Однак згодом від цього конструкторського рішення відмовилися, оскільки габарити обтічників стали сильно скорочуватися, а розміри обладнання зв'язку залишалися без змін.
У наші дні обтічники все ще використовуються, проте лише на деяких (зазвичай гіперзвукових) літаках. Використовували таке конструкторське рішення у СРСР, а й у інших країнах. Наприклад, “конуси” можна побачити на двигунах американського експериментального літака SR-71.
Джерело: https://novate.ru/blogs/190919/51796/
Источник: zefirka.net
