Поки черкащани не мають змоги подорожувати за кордон через епідемію Covid-19, Zmi.ck.ua розпочинає серію публікацій про туристичні принади різних міст і країн світу. Цього разу вирушимо до Швейцарії.
У Швейцарії класно все, окрім цін. Здається, начебто купуєш простий бутерброд із шинкою, а сплачуєш, як за лобстера в устричному соусі з трюфельною пастою і квітами баобаба. Але цю дрібницю можна стерпіти, коли їси той “діамантовий” сендвіч, насолоджуючись безмежними масштабами гір. Коли дізнаєшся, чому тут усе дорого, починаєш цінувати кожен з’їдений шматочок.

Ну, судіть самі. Після 22-ї вечора тут не дозволяють приймати душ. Вода, бачте, шумітиме і турбуватиме сусідів. На перший раз можуть просто вилаяти, а на другий – викликати поліцію. Штраф, з’ясування стосунків. Покупався.
Або, скажімо, щоб завести тут якогось домашнього улюбленця, треба пройти спеціальні навчання. Коротше, спочатку дресирують тебе, аби ти потім правильно дресирував собаку. А рибки! Одну рибку заводити не можна. У неї, бачте, можуть розпочатися суїцидальні думки. Повіситься, не дай Боже. Це ж загрожує виду й потомству. Тому або дві рибки, або йди лови десь-інде. Хоча, стоп. Яке лови! Щоб офіційно рибалити, треба теж пройти курси й навчитися правильно знімати рибину з гачка. А то хвостатій буде боляче. Ти ж не нелюд якийсь.

А взагалі, жарти жартами, але дивні, на український погляд, підходи, є абсолютно правильними, нормальними, хочте, навіть демократичними, у цивілізованому світі. І до рибки зокрема. От тому й живуть тут люди щасливо, дороги в них ідеальні. І бомбосховища є лише фактично. Хіба хто захоче на практиці порушити цю роками виплекану ідилію поміж безкінечних гір і аромату щойно скошеної трави?
Загалом, я б назвав Лугано швейцарським Монте-Карло. Особливо якщо дивитися на місто з пагорбів. Озеро кольору апатиту, десятки парусників і яхт, на дорогах — Каєни та Ламборгіні. Не дивно, що тут часто відпочиває голлівудський бомонд, а туристи мріють потрапити до цього гірського раю хоча б на півдня. Я мав більше: цілий день.
За цей час оцінити велич Лугано неможливо. Таке враження, що в Біблії трохи замовчують, бо на сьомий день Бог не відпочивав, а створював цей швейцарський закуток на кордоні з Італією між горами Сан-Сальваторе та Бре. До речі, місто ввібрало атмосферу своєї темпераментної сусідки. Воно таке ж яскраве і справжнє. Тут хочеться пити вино, розглядати будиночки та спостерігати за зовсім нетиповими для Швейцарії місцевими жителями.

Лугано названо на честь озера. Так-так, того самого, кольору апатиту. По ньому катаються на катамаранах, відпочивають у човнах. Навколо дуже тихо.
Доїхати до Лугано краще з Мілана потягом. Інакше – занадто дорого. Між тим, особливої архітектури в Лугано немає. Готелі, десятки банків, кав’ярні, церкви. Вони гарні, але не настільки, аби присвячувати цьому допис. У Лугано, як і в усій Швейцарії, важлива не архітектура, а природа. Мабуть, саме тут такі неймовірні парки – гігантські, величні, пофарбовані в мільйони відтінків зеленого.

У Лугано відчуваєш, що в Швейцарії не міста підлаштовуються своїми різьбленими віконницями до гір і лісів, а ліси й гори просто не проти, аби тут, по сусідству з ними й Італією, могли жити люди.

За матеріалами: zmi.ck.ua
