Це стосується як надмірної обережності, так і похвали за результат замість зусиль.

Тривожність – це не лише проблема дорослих. Клінічні дослідження показують, що мільйони дітей борються із симптомами тривожності, а за даними нещодавнього аналізу, ця цифра сягає 20,5% дітей та підлітків у всьому світі.
“Іноді тривожність буває важко розпізнати, оскільки діти можуть проявляти її по-різному”, – заявляє заступниця директора Клей-центру здорового молодого розуму при Массачусетській лікарні загального профілю доктор Хадіжа Бут Воткінс. Це може залежати від багатьох факторів, таких як тип тривоги, яку вони переживають, їхній вік або мовні навички, пише Huffpost.
У той час як одні діти відчувають фізичні симптоми, такі як біль у животі, прискорене серцебиття та головний біль, інші виявляють емоційні реакції, наприклад, часті істерики або потребу в постійній близькості. А треті замикаються в собі й перестають брати участь у заходах або спілкуватися з однолітками.
Навіть якщо ви не маєте наміру викликати тривогу, деякі поширені моделі поведінки та висловлювання батьків можуть змусити дітей хвилюватися. Експерти проаналізували деякі батьківські підходи, які посилюють тривожність.
Заохочення уникнення
“Через неприємне відчуття, яке тривога викликає в тілі, дитина, що переживає тривогу, найчастіше розвиває уникну поведінку, – зазначає фахівець із виховання Лора Лінн Найт. – Дитина буде уникати того, що викликає в неї дискомфорт, і це може початися з невеликого уникнення, але з часом розширюватися”.
Наприклад, якщо ваша дитина хвилюється через те, що їй доведеться розлучитися з вами й піти до школи, це почуття може проявитися як страх їздити на автобусі.
“Дитина думає, що якщо мама чи тато відвезуть її до школи, вона менше хвилюватиметься через розставання, але швидко виявляє, що, навіть незважаючи на те, що її відвезли до школи, тривога все одно залишається, – пояснила вона. – Тоді дитина може попросити, щоб мама чи тато проводжали її до дверей класу, сподіваючись, що це зменшить її тривогу”.
Таке уникнення породжує ще більше занепокоєння і може завдати серйозного удару по впевненості дитини в собі. Батьки мимоволі закріплюють цикл тривоги, допомагаючи дитині уникати того, чого вона боїться. Більшість батьків не роблять цього навмисно, але, оскільки тривога часто вимагає, щоб її почули, а дитина стає дуже гучною або замикається вербально й фізично, коли відчуває тривогу, батьки прагнуть уникнути складної поведінки й таким чином допомагають дитині уникати тригерів.
Натомість батькам слід зосередитися на вихованні стійкості та дозволяти дітям стикатися зі своїми страхами, знаючи, що за ними стоїть система підтримки. Мета не в тому, щоб усунути весь дискомфорт і страждання, а в тому, щоб знайти баланс між емпатією, визнанням і підтримкою з невеликим підштовхуванням і великим натхненням”.
Відмова справлятися з власною тривожністю
“Ми повинні пам’ятати, що наші діти дуже чутливо вловлюють те, що відбувається з нами як з їхніми опікунами, – зазначила Воткінс. – Вони одночасно слухають наші слова й уважно стежать за нашою мовою тіла. Якщо ми самі боремося з тривогою, ми повинні усвідомлено керувати своїм стресом і переживаннями та демонструвати здорові навички й стратегії подолання, що стане ключовим фактором у допомозі вашій дитині впоратися з її тривогою”.
Точно так само, як вам потрібно надіти власну кисневу маску, перш ніж допомагати іншим, вам слід розібратися з власними труднощами, пов’язаними з тривожністю, щоб підтримати дітей у їхній боротьбі. Коли наша тривожність погано контролюється, а наші діти занадто часто стикаються з нею, ми можемо мимоволі навчити їх боятися або дати зрозуміти, що тих чи інших ситуацій або сценаріїв слід остерігатися, тому що ми їх остерігаємося.
Звісно, досконалість – не мета, і батькам не слід намагатися придушувати будь-які тривожні почуття чи емоції. Натомість використовуйте ці моменти як нагоду розповісти про те, що ви переживаєте, у спосіб, відповідний до віку дитини.
Експерт зазначає, що це нормально – говорити з дітьми про свою тривогу, і, якщо ваша дитина переживає тривогу, їй може бути корисно знати, що вона не самотня і що ви розумієте, через що вона проходить. Найголовніше, це дає йому зрозуміти, що йому не потрібно страждати мовчки і що ви поруч, щоб допомогти.
Коли у вашій родині виникає ситуація, що викликає тривогу, намагайтеся практикувати саморегуляцію. Наприклад, поясніть дітям, що ви робите глибокий вдих або займаєтеся певною справою, щоб впоратися з тривогою та подолати її.
Уникнення розмов про почуття
Говорити про почуття буває некомфортно, особливо коли виникають складні емоції, але батькам надзвичайно важливо заохочувати такі розмови.
“Дайте дитині простір відчути занепокоєння, тривогу чи нервозність, – рекомендує дитячий психолог і коуч з виховання Енн-Луїза Локхарт. – Оскільки дитина може не до кінця усвідомлювати, що відчуває і що це означає, назвіть це почуття, виходячи з того, що ви спостерігаєте: “Схоже, тобі дуже некомфортно заходити у воду”, або “Ти ходиш туди-сюди, бо тобі страшно заходити до класу”, або “Ти нервуєш через те, що підеш на вечірку без мене””.
Наступний крок – визнати ці емоції, сказавши щось на кшталт: “Розумію. Мені це зрозуміло. Деякі люди відчувають те саме, і їм потрібно трохи часу, а інші відразу беруться до справи, навіть відчуваючи страх”. Потім спробуйте разом пошукати рішення. Дайте чітко зрозуміти, що ви поруч, щоб підтримати й підбадьорити дитину, а не просто вирішити проблему за неї.
Надмірна обережність
“Дуже часто ми викликаємо тривожність у дітей, коли надмірно обережні, – заявляє клінічний психолог і авторка Дженні Йіп. – Якщо ми постійно кажемо їм бути обережними, ми постійно попереджаємо їх про небезпеку”.
Фрази на кшталт “обережно, ти впадеш” породжують у дітей нерішучість, що в невеликих дозах може бути корисно залежно від дитини, але повторювати це постійно немає необхідності. Натомість зверніть увагу на те, як часто ви попереджаєте своїх дітей, і зосередьтеся на тому, щоб допомогти їм зрозуміти, чому щось є небезпечним.
“Наприклад, не стрибай зі столу, бо, по-перше, столи не призначені для стрибків, і це не ігровий майданчик, – пояснила Йіп. – По-друге, підлога дуже тверда. Тож якщо ти поранишся об підлогу, у нас тут виникнуть певні складнощі, і нам, можливо, доведеться їхати до приймального покою”.
Такі пояснення можуть сприяти відкритому діалогу та чітко дати зрозуміти, що дитина також може звернутися до вас із будь-якими тривогами.
“Утримайтеся від страхітливих повідомлень на кшталт “Куріння спричинить у тебе рак, спотворить твоє обличчя та вб’є тебе!” або “Якщо ти почнеш курити, я покараю тебе на все життя!” – заявила Крістін Гірінг, директорка з освіти в Parent Lab. – Спробуйте освітні, пояснювальні повідомлення: “Куріння пов’язують із безліччю проблем зі здоров’ям. Твоя бабуся померла від раку, пов’язаного з курінням. Я люблю тебе і хочу, щоб ти був здоровий, – будь ласка, не починай курити. Я з радістю поговорю з тобою детальніше, якщо у тебе є питання””.
Пояснення дітям вашої логіки дозволяє їм розуміти різні питання та набувати впевненості, щоб самостійно робити розумні висновки. Надати їм інструменти, щоб вони могли приймати рішення та долати труднощі самостійно, цінніше, ніж засипати їх переліком усіх небезпек світу.
Похвала за результат замість зусиль
“Багато хто з моїх пацієнтів хвилюються через те, що розчарують батьків, якщо не будуть абсолютно найкращими практично в усьому, – зазначила Сінклер-Макбрайд. – Я вважаю, що ми, безумовно, повинні хвалити своїх дітей і визнавати їхні досягнення в тих сферах, де вони виявляють себе найкраще, але я також вважаю важливим хвалити зусилля та нагадувати дитині, що вона хороша, кохана й важлива для вас незважаючи ні на що”.
Проаналізуйте очікування, які ви покладаєте на своїх дітей, і те, чи є вони реалістичними. Коригування вашої точки зору може вимагати певного особистого самоаналізу. Дослідження показали користь зосередження уваги на зусиллях, а не на результаті. Це знімає багато шкідливого тиску та допомагає дітям усвідомити, що вони достатньо хороші, навіть якщо не досягають успіху в усьому.
Безліч навідних запитань
Опіртеся спонуканню викласти все, що, на вашу думку, могло б викликати у вашої дитини тривогу, оскільки це, ймовірно, посилить негативні емоції або створить нові тривоги, які їй раніше навіть не спадали на думку. У своєму прикладі Сінклер-Макбрайд запропонувала сказати: “Я знаю, що ти поїдеш на перший тиждень у табір у липні сам. Як думаєш, що ми з тобою могли б зробити, щоб тобі було веселіше?”
Потім ви можете допомогти дитині розіграти сценку, як вона представляється іншим дітям у таборі, або нагадати їй про цікаві заняття, якими вона буде займатися.
Можливо, ви усвідомите, що хвилюєтеся більше, ніж ваша дитина! Такий підхід дозволяє вам бути більш зосередженим на вирішенні проблеми, а не передавати дитині те почуття, яке ви самі відчуваєте”.
Авторитарний підхід до виховання
Дитячі психологи часто виділяють чотири основні стилі виховання – зневажливий, авторитарний, авторитетний і поблажливий, – які впливають на те, як діти ростуть і взаємодіють. Авторитарний стиль виховання, як правило, викликає тривожність.
Це відбувається, коли в домі занадто багато суворих правил. Покарання на кшталт крику, ляпасів та обмеження свободи дій – основні стратегії для виправлення поведінки, а тепла та зв’язку між батьками та дитиною замало.
Діти в сім’ях з авторитарними батьками часто почуваються незахищеними, коли припускаються помилок, оскільки їхні опікуни надто гостро реагують і надмірно виправляють. Через це виникає сильна тривога щодо того, чи все робиться правильно.
Суперечливі повідомлення
Батьки передають дітям ідеї через те, що вони говорять і роблять у їхній присутності. Намагайтеся уникати суперечливих повідомлень, які можуть підсилювати відчуття невизначеності та тривоги.
Йіп закликала батьків говорити те, що вони мають на увазі, і залишатися вірними своїм намірам під час передачі повідомлення. Це не обов’язково має бути “все або нічого” – навчання 24/7 або насолода дитинством 24/7.
“Скажіть щось на кшталт: “Твої іспити наближаються, і це має бути пріоритетом. Я хочу, щоб ти зміг знайти якийсь спосіб збалансувати свій час і розставити пріоритети, на чому найважливіше зосередити увагу”, – запропонувала Йіп.
