Вшанування зображень, або іконопочитання, є догматом, що є присутнім у Католицькій та Православній церквах, а також у деяких інших християнських традиціях. Однак це вчення категорично засуджується мусульманами та іудеями. Питання полягає в тому, чому релігійні зображення стали традицією саме у християнстві серед авраамічних конфесій.
Чому в іудаїзмі та ісламі заборонено зображати живих істот?
На думку представників цих конфесій, створення ікон, а також відображення Бога та його творінь в образотворчому мистецтві є ідолопоклонством. Заборона створювати зображення людей і звірів чітко відображена у другій заповіді Старого Завіту: «Не твори собі кумира і не роби картин того, що живе на небі, на землі та під землею».
Згідно з іудейським традиційним правом, природа Бога незбагненна і відобразити її в картині або скульптурі неможливо. У свою чергу, написання портретів людей і тварин сприймається віруючими як спроба уподібнитися Йому у створенні живих істот.
Щодо цього вираз: «написано так, наче ця картина жива» визнається віруючими святотатством. У образотворчому мистецтві людина може відбивати лише те, що створила сама: неживі предмети, наприклад, техніку. Або виражати себе в архітектурі, як робили мусульманські філософи.
Також варто зазначити, що в ісламі та юдаїзмі немає культу святих. Людина, наскільки наближеною вона не була б до Бога, залишається лише людиною. Поклоніння йому, його мощам та його зображенню вважається одним із найстрашніших гріхів. У науці така позиція дістала назву «аніконізм» – повне виключення використання фігуративних образів божества та пророків.
Невідома релігія
Насправді ставлення у юдеїв і мусульман до Другої заповіді постійно змінювалося. Наприклад, у стародавніх синагогах фрески із релігійними сюжетами зустрічаються повсюдно. У середньовічних і сучасних храмах така творчість вже рідкість.
На думку єврейських богословів, будь-яке відхилення від аніконізму – це вплив сусідніх народів та вірувань. У різних громадах трактування юдейського права відрізняється.
Наприклад, сьогодні вважається, що заборона стосується лише об'ємних, рельєфних зображень. У свою чергу, пласкі фігури людей допускаються до написання. Інші теологи можуть стверджувати, що об'ємні фігури все-таки допускаються, але при цьому слід приховувати або замінювати одну частину тіла, наприклад, голову.
Більш радикальними у цьому питанні залишаються мусульмани. Однак і тут є різночитання. Наприклад, суніти виступають проти будь-яких ілюстрацій живих істот. Герби, фотографії тварин та татуювання у вигляді звірів суворо заборонені. А ось шиїти допускають ілюстрацію тварин, якщо це не стосується релігійних об'єктів.
До речі, багато картин та предметів мистецтва на тему ісламу зроблено саме немусульманами – християнами, буддистами тощо.
У мусульманському світі фото- та відеозйомка, як форма образотворчого мистецтва, обмежена. Якщо фотографія потрібна для справи, наприклад, на документи і культурної освіти, її можна зробити. Іудеї таких заборон взагалі не мають.
Як зародилася практика вшанування ікон у християн?
Християнство виходить із тієї ж давньої релігійної традиції, що іслам та іудаїзм. Старий Завіт є невід'ємною частиною Біблії. Виникає питання, чому християни не дотримуються другої заповіді?
Слідують. Проте трактують інакше. У Католицькій Церкві ікони визнаються прикрасами, створеними задля поклоніння, a «для згадування благочестивої любові». Таке становище було прийнято на Паризькому соборі 825 року. Це визначення залишається чільним сьогодні.
У Православній Церкві ікони прирівнюються до святого Хреста. Догмат іконопочитання був прийнятий у Візантії на Сьомому Вселенському соборі 787 року. З погляду православних християн, вшанування ікон відноситься не до самого зображення, а до його первообразу, зображеному особі. Таким чином, це не є ідолопоклонством.
Проте так було не завжди. Простий народ не сприймав серйозно офіційну позицію богословів. Церкви буквально колекціонували мощі Святих, а з початком Хрестових походів у католиків зародилася мода на артефакти: пальці Ісуса, речі перших апостолів та інше. Люди молилися не Богу, а іконам та реліквіям.
Через це довгий час і на Заході, і на Сході існував великий рух іконоборства: заперечення та руйнація ранніх християнських релігійних зображень. Це означає, що до VII століття християнство дотримувалося іудейських та ісламських принципів аніконізму. А після поширення Реформації – в окремих областях з XVI ст.
Пошкоджений рельєф в Утрехтському соборі, опоганений 1566 року в Нідерландах
Сьогодні таких принципів дотримуються лише протестанти. У молитовних будинках протестантів немає розкішного оздоблення, та й церкви загалом виглядають скромно.
У них вважається, що для зв'язку з Богом не потрібні багатства та розкіш, достатньо вірити. При цьому ставлення до святих образів у різних відгалужень відрізняється. Одні сприймають ікони як прикрасу, інші однозначно ідолами.
Источник: zefirka.net
