Сьогодні в різних куточках планети можна знайти архітектурні пам'ятники, які давно носять почесне звання світової туристичної пам'ятки. Проте які завжди ставлення до них суспільства бувало однаковим. В історії можна знайти багато прикладів, коли сьогоднішні шедеври архітектури спочатку місцеві просто ненавиділи і навіть робили все, щоб ці об'єкти перестали існувати. До вашої уваги «сімка» найвідоміших світових пам'яток, які спочатку товариство прийняло в багнети.
Ейфелева вежа (Франція)
Хто б міг подумати, що найвідоміший символ Франції, що має статус об'єкта Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, спочатку сприйняли парижани, як мінімум, незадоволено. Виявляється, в 1889 році, коли вежа була добудована, місцеві жителі вважали її глузуванням з класичної архітектури французької столиці, і навіть висували вимоги демонтувати об'єкт.
Так, наприклад, одна з паризьких газет навіть опублікувала гнівну петицію, підписану трьома сотнями культурних діячів, такими як Олександр Дюма (син), Гі де Мопассан, Еміль Золя, Адольф Вільям Бугро, Жан Леон Жером. Однак ні петицію, ні обурення інших мешканців не змусило влади Ейфелеву вежу прибрати: тоді було досягнуто згоди, що її приберуть через кілька років, проте за цей час парижани до неї звикли, і вона їм навіть сподобалася.
Саграда Прізвище (Іспанія)
Це сьогодні архітектурні проекти іспанського архітектора Антоніо Гауді сьогодні мають статус шедеврів світового мистецтва. Однак далеко не завжди до його дітища ставилися так лояльно. Яскравим прикладом гострого неприйняття об'єктів авторства Гауді є грандіозний іспанський собою Саграда Прізвище, який почали будувати ще в 1882 році, і все не закінчать: за даними редакції Novate.ru, будівництво планується завершити приблизно в 2026 році.
Причина такої повільності в тому, що величезна кількість жителів Барселони дуже критично поставилися до архітектора та його проекту, оскільки раніше він ніколи не займався зведенням храмів. А коли силует майбутньої сакральної споруди став вимальовуватись на горизонті міста, суспільство лише зміцнилося у своїй недовірі. Серед незадоволених виявився навіть знаменитий художник Пабло Пікассо. Проте будівництво не зупинили, і воно продовжується виключно за рахунок добровільних пожертв — офіційно фінансувати проект так ніхто й не став.
Сіднейський оперний театр (Австралія)
Довгий час Австралія взагалі не могла похвалитися якоюсь значною пам'яткою, крім хіба що кенгуру. А ось коли з'явився розташований у гавані, на мисі Беннелонг-Пойнт, Сіднейський оперний театр, який одержав статус об'єкта Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, про нього дізналися на всій планеті. Ось тільки місцеві жителі досить критично ставилися до проекту, який виявився насправді набагато складнішим у реалізації, ніж це виглядало на папері.
Тому замість запланованих семи років його будували вдвічі довше, а вартість об'єкту зросла майже у 15 разів. Таке довге очікування призвело до того, що австралійці вже просто зненавиділи проект і навіть називали його «чимось, що вилізло на берег і здохло». Однак згодом до вражаючої будівлі звикли і примирилися, а всесвітня спадщина поповнилася незвичайним об'єктом з Австралії.
Особняк Арсенія Морозова (Росія)
Історія цього вражаючого особняка, який прикрашає вулицю Воздвиженку, досить незвичайна. Ідея створити саме такий будинок належить спадкоємцю роду Морозових Арсенію під час його подорожі Європою, після того, як в Іспанії йому на очі попався знаменитий Будинок з черепашками, а в Португалії — палац Піна. Повернувшись до Москви, він отримав від матері в подарунок класичний особняк на Воздвиженці, проте він йому не сподобався.
Тому Морозов його зніс, щоб у 1895 році замовити своєму приятелю, архітекторові Віктору Мазиріну зведення на цьому місці «іспанського обійстя». Однак ще під час будівництва над виглядом незвичайного особняка сміялися місцеві жителі, яким неомавританський стиль явно не сподобався. І тільки вже з приходом більшовиків, яким незвичайний будинок сподобався, до нього перестали ставитися настільки критично, а сьогодні він є однією з туристичних пам'яток столиці.
Паризька опера (Франція)
Сьогодні парижани люблять свою «Гранд-оперу», тим більше, що вона є місцем мрії для тенорів, танцюристів та музикантом. Але так було далеко не завжди. У перші роки після відкриття парижани з глузуванням належали до дітища маловідомого на той момент архітектора Шарля Гарньє. Історики вважають причиною такого ставлення в тому, що опера була зведена в еклектичному стилі боз-ар, який тоді тільки почав набувати популярності і був просто не зрозумілий місцевими.
Серед відомих людей, які були противниками нової будівлі для паризької опери, був, наприклад, знаменитий композитор Клод Дебюссі6 за інформацією редакції Novate.ru, одного разу він заявив, що ця споруда зовні нагадує вокзал, а всередині не турецькі лазні. Однак боз-ар завоював популярність у Франції, скепсис місцевого населення пройшов, а паризька «Гранд-опера» сьогодні є однією з класичних споруд, що мають звання світової пам'ятки.
Королівський павільйон у Брайтоні (Англія)
Королівська родина Великобританії має чималу кількість резиденцій біля Туманного Альбіону. Однак, мабуть, найнезвичайнішим по праву вважається Королівський павільйон у Брайтоні, також відомий як Брайтонський павільйон. А все тому, що він був побудований в індо-сарацинському стилі двісті з лишком років тому. Ініціатором зведення став майбутній монарх Георг IV, який планував там проводити час зі своєю фавориткою Марією Фітцхерберт, заразом поправляючи здоров'я на морському узбережжі.
Ось тільки якщо індо-сарацинський стиль був дуже популярний на той час у британських колоніях в Індії, то ось жителі метрополії, яка завжди відрізнялася консерватизмом і навіть манірністю, довгий час не змогли прийняти таку дивну на їх смак споруду. А коли через десятиліття після закінчення будівництва резиденція стала просто розвалюватися, її просто зненавиділи. Не розуміли її й деякі представники королівської сім'ї: так, у 1850 році королева Вікторія продала палац владі Брайтона, яка його зберегла, і недаремно: сьогодні він став популярною пам'яткою, а також затребуваним місцем зйомок у кінематографі.
Міланський собор (Італія)
Кафедральний собор Мілана вражає своїми масштабами навіть у плані розміру: він займає чималу територію, а заввишки досягає 157 метрів. Ось тільки до його зовнішнього вигляду нерідко виникали питання, а все тому, що добудувати його не могли майже шість століть, з 1386 по 1965 рік, і кожен наступний архітектор зводив його відповідно до популярних стилів — від пізньої готики до модерну.
Тому вид собору розуміли та приймали не всі. Причому критичні висловлювання про нього з'явилися ще століття до закінчення будівництва. Багато хто вважав, що він увібрав у себе лише найгірше від усіх використаних стилів, а деякі казали, що нехай він виглядає дивно, зате помітний і запам'ятається раз і назавжди. Втім, ця критика закінчилася із закінченням зведення: сьогодні кафедральний собор Мілана є однією з головних пам'яток Італії, а його архітектурні дивацтва нерідко називають «самобутніми».
Джерело: https://novate.ru/blogs/270522/63104/
Источник: zefirka.net
