Шахи як феномен радянської дійсності

У світі цифрових технологій дерев'яні ящики з фігурками не мають величезної популярності. Однак ще тридцять-п'ятдесят років тому, коли слово «комп'ютер» тільки з'являлося у лексиконі радянських громадян, а про те, що таке «Інтернет», знали лише окремі фахівці Міністерства оборони та спецслужб, гравців у шахи можна було зустріти у кожному дворі. Вся справа в лозунгу – «Шахмати в маси», впровадження якого в СРСР не тільки подарувало державі цілу плеяду спортсменів-чемпіонів, а й зробило це справжнім феноменом радянської дійсності.

Шахи відомі світу не одне століття. Але на території сучасної Росії величезну популярність вони здобули саме в радянський період. Задля справедливості, слід уточнити, що й до революції ці землі знали талановитих шахістів, але великого охоплення це заняття не мало.

Все змінилося 1924 року, коли радянська влада проголосила гасло «Шахмати в маси». Варто сказати, що Комуністична партія, яка нещодавно прийшла до управління величезною державою, бачила в шахах не тільки можливість зайняти дозвілля громадян нешкідливим і водночас корисним для мислення заняттям, а й певною ідеологічною зброєю для об'єднання настільки строкатої етнічної карти радянської країни. Ставка була зроблена правильно: шахи стали повальним захопленням радянського народу.

З плином десятиліть ставлення влади до гри не змінювалося: так, наприклад, Міністр культури СРСР Катерина Фурцева говорила: «Звичайно, дуже добре, що у нас така любов до футболу, але для нас шахи важливіші, бо вони визначають культуру нашої країни». За допомогою цього заняття показувався рівень інтелекту громадян радянської держави, і це робилося дуже успішно: з 1948 року, коли Михайло Ботвинник першим завоював титул чемпіона з шахів, довгі роки боротьба у фінальному етапі чемпіонату проходила саме між спортсменами та СРСР.

Шахи стали одним із найпопулярніших занять радянських громадян. Буквально у кожній школі, будинку культури чи Палаці піонерів відкривалися гуртки. Але на цьому аматорському етапі розвиток гри не зупинявся: шахи вважалися справжньою наукою, а в СРСР було розроблено систему шахової освіти.

У її рамках видавалася спеціальна література, відкривалися секції та навіть факультети при університетах. Однією з найвідоміших була заочна школа першого чемпіона з СРСР Ботвінника, яка випустила не одного гросмейстера, у тому числі тих, що потім вигравали чемпіонати світу.

Цікавий факт: легендарний Боббі Фішер спеціально вивчив російську мову для вивчення радянської літератури про шахи, яка вважалася однією з найкращих у світі.

У період золотої ери радянських шахів картаті дошки та гравців над ними можна було зустріти буквально скрізь: у дворах, школах, на лавках у парку, вдома та навіть на пляжі. Вміння грати в шахи було ознакою інтелекту і неординарного розуму, а наявність розряду взагалі була почесною. Найбільше піднесення захоплення шахами серед радянських громадян припало на 1950-1960-і роки: тоді дошку з фігурками можна було побачити у кожному будинку.

Але й після, коли в СРСР почали проникати технології, шахи у свій час намагалися під них підлаштуватися: якщо у любителя поставити мат не знаходилося суперника, він міг звернутися до шахового комп'ютера, які з'явилися у вісімдесятих. Там людина могла грати сама, змагаючись з машиною.

Але золота ера шахів пішла в історію разом із величезною державою. З розпадом Радянського Союзу популярність гри почала згасати. Сьогодні, звичайно, перебувають любителі «розставити фігури», але тієї масовості, яка була при СРСР, вже не знайти. Шахи перетворилися на елемент дозвілля більше у старшого населення та продовжують асоціюватися з радянськими будинками культури та шкільними секціями.