Ми усі дивилися радянські фільми. Ми дивилися багато фільмів, і всі вони про СРСР: про людину, яка може все, про країну, яка семимильними кроками йде до світлого комуністичного майбутнього, про жінок, які зупинять не лише коня на скаку, а й усю кричущу несправедливість.
Навіть у тих, хто не жив за часів СРСР, або волею долі випадково «зачепив» цей час двома-трьома роками дитинства, складалося враження, що якось у цих фільмах все надто здорово. Все дуже правильно, трохи награно і іноді надто пафосно.
Донецька художниця Анжела Джеріх продовжує малювати радянське минуле, центром якого стала людина — проста, із цілком земними бажаннями їсти, любити і бути коханою, іноді трохи випивати та відчувати на собі інші земні радощі, окрім побудови всесвітнього соціалізму. І здається, на цю милу ностальгічну правду дивитись у рази приємніше, ніж на будь-який вигаданий ідеал.
Джерело: bigpicture.ru
Источник: zefirka.net
