Після початку Великої Вітчизняної війни сотні тисяч жінок вирушили на фронт. Більшість із них стали санітарками, кухарками, а понад 2000 — снайперами. Радянський Союз був чи не єдиною країною, яка залучила жінок до виконання бойових завдань. Сьогодні хотілося б згадати про стрілки, які вважалися найкращими у роки війни.
Роза Шаніна
Роза Шаніна народилася 1924 року у селі Едьма Вологодської губернії (сьогодні Архангельська область). Після 7 класів навчання дівчинка вирішила вступати до педагогічного училища в Архангельську. Мати була проти, але завзяття дочки було не позичати з самого дитинства. Автобуси повз село тоді не ходили, тому 14-річна дівчинка пройшла пішки 200 км тайгою, перш ніж дісталася найближчої станції.
Роза вступила до училища, але перед війною, коли навчання стало платним, дівчина змушена була піти працювати в дитячий садок вихователем. Добре, що тоді працівникам установи давали житло. Роза продовжила навчатися на вечірньому відділенні та успішно закінчила 1941/42 навчальний рік.
Ще на початку війни Роза Шаніна зверталася до військкомату та просилася добровольцем на фронт, але 17-річній дівчині відмовили. 1942 року ситуація змінилася. Тоді у Радянському Союзі розпочалася активна підготовка жінок-снайперів. Вважалося, що вони хитріші, терплячіші, холоднокровніші, а пальці плавніше натискають на курок. Спочатку Розу Шаніну вчили стріляти у Центральній жіночій школі снайперської підготовки. Дівчина закінчила навчання з відзнакою та, відмовившись від посади інструктора, вирушила на фронт.
Через три дні після прибуття в розташування 338-ї стрілецької дивізії 20-річна Роза Шаніна зробила перший постріл. У своєму щоденнику дівчина описала відчуття: «…ослабли ноги, зісковзнула в траншею, не пам'ятаючи себе: «Людину убила, людину…» Стривожені подруги, підбігши до мене, заспокоювали: «Ти ж фашиста прикінчила!» Через сім місяців дівчина-снайпер писала, що вона вбиває ворогів вже холоднокровно, і тепер у цьому полягає весь сенс її життя.
Серед інших снайперів Роза Шаніна виділялася вмінням робити дуплети – два постріли, що йдуть один за одним, що потрапляють по рухомим цілям.
Взводу Шаніної було наказано рухатися у другій черзі, за піхотними загонами. Проте дівчина постійно рвалася на передову «бити ворога». Троянду строго обсікали, тому що в піхоті її міг замінити будь-який солдат, а в снайперській засідці – ніхто.
Роза Шаніна брала участь у Вільнюській та Інстербурзько-Кенігсберзькій операціях. У європейських газетах її прозвали “невидимим жахом Східної Пруссії”. Роза стала першою жінкою, яка нагороджена орденом Слави.
17 січня 1945 року Роза Шаніна у своєму щоденнику писала, що незабаром може загинути, тому що в їхньому батальйоні їх 78 бійців залишилося лише 6. Через безперервний вогонь вона не може вийти з самохідки. 27 січня було поранено командира підрозділу. У спробі прикрити його, Розу дістала поранення у груди уламком снаряда. Відважної дівчини не стало наступного дня. Медсестра розповіла, що перед кончиною Роза жалкувала, що не встигла зробити більшого.
Людмила Павліченко
Західна преса дала прізвисько ще одній радянській жінці-снайперові Людмилі Павліченко. Її назвали «Леді Смерть». Людмила Михайлівна залишилася відомою у світовій історії як найуспішніша жінка-снайпер. На її рахунку 309 убитих солдатів та офіцерів противника.
З перших днів війни Людмила пішла на фронт добровольцем. Дівчина відмовилася бути санітаркою та вимагала, щоб її записали до снайперів. Тоді Людмилі дали в руки гвинтівку та наказали застрелити двох полонених. Вона впоралася із завданням.
Павліченко брала участь в обороні Севастополя, Одеси, у боях у Молдавії. Після того, як жінка-снайпер зазнала серйозного поранення, її відправили на Кавказ. Коли Людмила вилікувалась, вона полетіла у складі радянської делегації до США та Канади. Людмила Павліченко провела кілька днів у Білому домі на запрошення Елеонори Рузвельт.
Радянський снайпер промовила чимало промов на численних конгресах, але найбільше запам'ятався її виступ у Чикаго. Людмила сказала: «Джентльмени, мені 25 років. На фронті я вже встигла знищити триста дев'ять фашистських загарбників. Чи не здається вам, джентльмени, що ви надто довго ховаєтесь за моєю спиною? У перші секунди всі завмерли, а потім вибухнув шквал схвальних оплесків.
25 жовтня 1943 року жінці-снайперові Людмилі Павличенко присвоєно звання Героя Радянського Союзу.
Ніна Петрова
Ніна Петрова – найстарший снайпер серед жінок. Їй було 48 років, коли почалася Велика Вітчизняна війна, але вік не позначився на її влучності. Жінка ще в молодості займалася кульовою стріляниною. У снайперській школі вона працювала інструктором. У 1936 році Ніна Павлівна випустила 102 ворошилівські стрільці, що свідчить про її найвищий професіоналізм.
За плечима Ніни Петрової 122 вбиті вороги під час війни та навчання снайперів. Жінка не дожила до закінчення війни лише кілька днів: вона загинула в автомобільній аварії.
Клавдія Калугіна
Клавдію Калугіну назвали однією з найрезультативніших снайперів. До лав Червоної армії вона потрапила 17-річною дівчиною. На рахунку Клавдії 257 знищених солдатів та офіцерів.
Після війни Клавдія ділилася спогадами, як спочатку у снайперській школі не влучала в ціль. Її погрожували залишити в тилу, якщо не навчиться стріляти влучно. А не піти на передову вважалося справжньою ганьбою. Вперше, опинившись у завірюзі в засипаному снігом окопі, дівчина злякала. Але потім пересилила себе і почала влучні постріли одним за одним. Найважче було тягнути за собою гвинтівку, тому що зростання худенької Клавдії було всього 157 см. Але дівчина-снайпер долала всі негаразди, і згодом про неї відгукувалися як про влучну стрілку.
Жінки-снайпери
Дівчата-снайпери 3-ї ударної армії, 1-й Білоруський фронт. 4 травня 1945 року.
Цю фотографію із зображенням дівчат-снайперів називають ще “775 скоєних вбивств на одному знімку”, тому що в сумі вони знищили саме стільки ворожих солдатів.
Джерело: http://www.kulturologia.ru/blogs/080517/34467/
Источник: zefirka.net
